До 125 річниці з дня народження НЕСТОРА МАХНА.

09.11.2013 22:35

Кладовище Пер - Лашез .

Мій співвітчизник , похований на кладовищі Пер-Лашез в Парижі, займає клітинку в колумбарії . Дуже хотілося побачити табличку з його іменем, прочитати прізвище співвітчизника . Але ми його не знайшли. Всі квадратики переглянули , а його не знайшли. Пішов від нас Нестор Іванович Махно , як йшов за життя від білих і червоних , пішов селянський ватажок , так і не зумів захистити своє рідне українське селянство від винищення.
У нього на батьківщині було зроблено все , щоб зобразити його напівкомічною - напівзлочинною персоною, обливали брудом всі,  червоні,  білі,  жовто-блакитні.
 Він вигравав битви в переважаючих його військових сил противника  , але програв війну хитрим та підступним політикам ...
І ось попіл  його на кладовищі Пер- Лашез . У маленькій комірці , серед тисяч інших . Ми прийшли до нього , ми шукаємо його , але він нам більше не вірить : надто багато його  обманювали в житті.  (Автор невідомий)

 Нестор Махно - захисник українського селянства.

В часи лихоліття Першої світової та  Громадянської війни найбільш вразливою верствою українського суспільства було селянство. Харчі в той час були стратегічним товаром бо їсти хотілося всім:  німцям і австрійцям (Австрія взагалі була на порозі гуманітарної катастрофи), інтелігентам і пролетарям, солдатам і матросам, "червоним" і "білим", своїм і чужим.  Розжитися цим стратегічним товаром можна було лише в клуні селянина,  на захист котрого і став Нестор Махно, що і сам був вихідцем  з того середовища. Основу махновського війська, що іноді налічувало до 250 000 чоловік також становило українське селянство (98% від всього особового складу).    Знаковим є і той факт, що махновський рух почався на територіях де колись була Запоріжзька Січ, а самі махновці називали себе не інакше як козаками, але асоціювали себе не з тими "реестровими" чи "дворовими" козаками що були на службі в королів, царів і панів, а  тим вільним лицарством що стояло на захисті своєї землі і  народу, для котрих не існувало інших авторитетів крім отаманів і старшин демократично обраних  голосуванням, а відомий  вислів Івана Богуна : "Знімаю шапку тільки перед Богом, і то з власної охоти"  був їхнім життєвим кредом. 

Український народ любив свого захисника і отамана Махна, найяскравішим свідченням цієї любові є той факт, що 30 річного чоловіка всі від малого до старого називали Батьком, а це звання важить більше ніж будь-які військові відзнаки, генеральські чи навіть маршальські чини. Ще одним свідченням цієї любові є фольклор. Як відомо улюбленою піснею Нестора Івановича була пісня "Любо братці -любо", ця пісня була присвячена битві донських козаків з ногайцями   в 1783 році, а в середині  90-х років під-час етноекспедиції на півдні України Олександром Грибом було знайдено україномовний варіант цієї повстанської пісні, зараз вона відома в виконанні відомого барда Тараса Житинського (послухати її можна ТУТ

В 1990 році російським журналістом Сергієм Семаковим була написана книга "Під чорним прапором", ця книга була написана за матеріалами наданими дружиною Нестора Івановича - Галиною Андріївною Кузьменко , жінкою дивовижної долі, котра поруч з "батьком" пройшла всю війну, еміграцію, концтабори Польщі,  Німеччини та СРСР. В цій книзі автор стверджує, що відома українська народна пісня "Ой, ти Галю, Галю молодая", котру підманули козаки,  була написана в середовищі  махновців та була присвячена саме Галині Кузьменко.

Не дивлячись на те, що політики всіх мастей робили і роблять все, щоб дискредетувати Батька Махна і його боротьбу, він залишається народним улюбленцем на півдні та сході України, часто, коли заходить про нього мова, можна почути вислів:"добрий козак був Батько Махно", а коли мова йде про владу, то кажуть: "Батька Махна на них треба".  

    Батько Махно свого часу написав кілька віршів, котрі хоч і не претендують на статус літературних шедеврів, але в  щирості помислів та переконань автора
 сумнівів не викликають.
 
Проклинайте меня, проклинайте,
Если я вам хоть слово солгал,
Вспоминайте меня, вспоминайте,
Я за правду, за вас воевал.

За тебя, угнетенное братство,
За обманутый властью народ.
Ненавидел я чванство и барство,
Был со мной заодно пулемет.

И тачанка, летящая пулей,
Сабли блеск ошалелый подвысь.
Почему ж от меня отвернулись
Вы, кому я отдал свою жизнь?

В моей песни не слова упрека,
Я не смею народ упрекать.
От чего же мне так одиноко,
Не могу рассказать и понять.

Вы простите меня, кто в атаку
Шел со мною и пулей сражен,
Мне б о вас полагалось заплакать,
Но я вижу глаза ваших жен.

Вот они вас отвоют, отплачут
И лампады не станут гасить...
Ну, а батько не может иначе,
Он умеет не плакать, а мстить.

Вспоминайте меня, вспоминайте,
Я за правду, за вас воевал...

 

В передмові до соїх спогадів написаних в 1926 році в Парижі Махно пише: "Об одном лиш приходится пожалеть мне, выпуская этот очерк в свет: это - что он выходит не на Украине и не на украинском языке. Культурно украинский народ шаг за шагом идет к полному определению своего индивидуального своеобразия и это было бы важно.
 Но в том, что я не могу издать своих записок на языке своего народа, вина не моя, а тех условий, в которых я нахожусь". 
  
 
         Олег Ягель
Назад

Пошук

© 2012 Усі права захищені.