Феномен Никифора Дровняка з Криниці.

23.06.2013 22:02

 


Автор: Володимир ОЛІЙНИК

Никифор Дровняк

Никифор Дровняк

Про Никифора Дровняка земляки казали: «Цілими днями нічого не робить, навіть не жебрає до пуття, а тільки вимазує аркуші паперу, малюючи на них будинки та фігури.» Приїжджих застерігали, щоб ті тримались осторонь і не купували його картин, а діти кричали художникові в обличчя: глухий, німий, недоумкуватий. Консиліум краківських психіатрів визнав його «розумово недорозвиненим, із низьким рівнем інтелектуальності». А втім, його творчість —одне з найпомітніших явищ у так званому наївному мистецтві ХХ століття.

Картини Никифора Дровняка порівнюють з найкращими зразками українського примітивізму XVI—XIX ст. — безіменними авторами «Козака Мамая», ікон і побутових портретів, малюнків на склі та дереворізів; його прізвище стоїть поряд з іменами К.Білокур, Н.Піросманашвілі, М. Приймаченко, А.Руссо. Твори Никифора, написані під відчутним впливом українського народного мистецтва, вирізняються декоративною виразністю малюнка, тонким відчуттям колориту, контрастністю кольорів, ритмічністю. Дровняк ніколи не бував у мегаполісах, не літав аеропланами, проте на його картинах постають величні хмарочоси, цілі міста зображені з висоти пташиного лету; не був одружений, не мав романів із жінками, а малював вишукану... порнографію; «проектував» квітучі міські квартали, перетворюючи похмурі сірі будівлі на розкішні букети з рослин та квітів.

21 травня 1895 року в містечку Криниця (Польща), де тоді проживало понад 90% українців, німа русинка Євдокія Дровняк народила сина. Охрестили його Єпіфаном на честь св.Єпіфанія, якого Церква вшановує 25 травня. Але через екзотичність того ймення немовля стали кликати Никифором. Про батька дитини містом ходили різні чутки. Криниця — курортне містечко, розташоване біля підніжжя Низьких Бескидів. Місцеві жителі заробляли переважно обслуговуванням відпочивальників. Прибиральницею на віллі «Три троянди» працювала Явдоха. Зокрема бувала й у кімнаті пана Т. — немолодого заможного художника. Згодом обслуга помітила, що дівчина завагітніла. Справу залагодили традиційно: Явдоху вигнали з роботи, пан-художник за 50 ренських купив у молодого кухарчука визнання батьківства, а прислузі під загрозою звільнення було суворо заборонено поширювати плітки.

Шкільна наука давалася Никифору важко. Навчання довелося полишити. Навчився хіба що писати друкованими літерами, трохи читати та рахувати. А ще малювати — спочатку грифелем на дошці, згодом олівцем на клаптиках паперу. За цей хист криничани іронічно прозвали Никифора Матейком. Так ім’я знаменитого краківського митця стало прізвиськом, яке тінню ходило за ним усе життя. Никифор навіть почав підписувати свої малюнки: «Нікіфор Матейко, Артиста Маляж, Криніца Всі».

Святий Миколай
 
Святий Миколай
Під час Першої світової війни помирає Євдокія Дровняк, залишивши синові скриню зі «скарбом» та свою фотографію, яку художник беріг усе життя. Одна з його тодішніх робіт має назву: «Нічого немає поряд з Никифором». Відомо, що талановиті особистості часто є безпорадними людьми, особливо в скрутну годину. Але Дровняк жебрати не пішов. Його ровесниця Параска розповідала, як митець заходив до неї, коли був голодним. Молодиця завжди давала йому їсти. За це Никифор «платив» своїми іконками. Малоосвічена жінка не могла осягнути всю цінність картин, для неї ті образки були звичайним папером, яким добре розпалювати піч. Никифор мовчки це споглядав.

Загадка, звідки в людини майже неграмотної, розумово відсталої, з порушенням мови — взявся неповторний талант? Заради справедливості слід сказати, що цей феномен непоодинокий. Нині у світі таких геніїв відомо понад двадцять осіб. Вчені пояснюють це явище тим, що у деяких хворих на розумову недугу сильно уражена ліва півкуля головного мозку, а права, що відповідає за творчі здібності, розвинена надзвичайно виразно. Такі люди не можуть подбати про себе, але своєю творчістю здатні дивувати та приносити справжню радість.

Гірку долю Никифора змінив випадок. Якось до Криниці приїхав львівський художник Роман Турин. Познайомившись із роботами Дровняка, митець був вражений побаченим. Пан Роман зібрав близько 200 творів Никифора та віддав до паризької галереї Leon Marseille на виставку українських, французьких та італійських художників, влаштовану в листопаді 1932 року Українським народним музеєм ім. Т.Шевченка. Никифора визнали як яскравого представника наївного малярства, прийняли до плеяди світових художників.

Творчістю Дровняка зацікавився польський художник Єжи Вольф. 1938 року він опублікував у часописі Arkady нарис «Маляр наївного реалізму в Польщі. Никифор», і це стало неначе другим входженням Никифора до світу мистецтва. Того ж року у Львові в щомісячнику «Українське юнацтво» (видавався Католицькою акцією української молоді «Орли») надруковано відгук на другу виставку, що проходила в червні—липні у львівському Будинку архітекторів під назвою «Виставка художника-самоука Никифора».

Почалася Друга світова війна, про Никифора забули. Під час горезвісної акції «Вісла» 1947 року Никифору довелося розділити долю всіх лемків Польщі. Маляр, який так захоплено зображував навколишній світ, самовільно доповнюючи образ природи неіснуючими, часто фантастичними деталями, з любов’ю малював церкву, святих або ж себе в образі святого, не міг уявити, що настануть часи коли ікони, хоругви, священні книги будуть викидати з церков, а самі храми почнуть нищити. Що тисячі людей силоміць, з корінням відірвуть від споконвічної землі тільки за те, що вони не тієї віри та національності.

Чотири рази його висилали до Щецина, а він, долаючи пішки понад 700 км, повертався до рідної землі. Коли вкотре не вдалося Никифора переселити, вирішили змінити національність. Придумали йому ім’я Ян, прізвище дали Никифор.

Завдяки зусиллям польського поета Константина Ільдефонса Гальчинського, який під час війни надав художникові притулок і подбав про публікації статей про митця, Дровняк знову стає знаним. 31 грудня 1949 року у Варшаві відкрито персональну виставку «Виставка художніх робіт Яна Нікіфора з Криниці». Однак найбільшого розголосу набула виставка, що відбулася в Парижі 1959 року в галереї Diny Vierny.

Церква з постаттю
 
Церква з постаттю
Картини художника експонувалися в Італії, Бельгії, Англії, Швейцарії, США, Бразилії, Ізраїлі, Югославії, Чехословаччині, багатьох містах Польщі, але перші чотири виставки зробили Никифора знаменитим і принесли йому світове визнання. Він дістає замовлення на картини, ікони; придбати його роботи мають за честь відомі європейські галереї; щоб познайомитися з художником, до Криниці їдуть безліч шанувальників, вони розкуповують картини Дровняка ще мокрими.

1962 року Никифору потрібна була закордонна віза. Криницька влада видала таку довідку: «Никифор Криницький, народився 1 січня 1895 р. в Криниці, з родини Яна і Ксенії Криницьких». Ще донедавна митця називали Никифором Криницьким. Лише 2003 року Мушинський суд (Польща) постановив, що Никифор Криницький і Єпіфаній Дровняк — одна і та ж особа, про що свідчить метрика (№ 35/1895) Єпіфанія (прозваного Никифором) Дровняка, виписана отцем Миколою Коропасьом, парохом греко-католицької церкви в Криниці.

Уже знаний художник, Никифор не мав свого власного помешкання. Притулок йому надав греко-католицький священик Павло Гриняк. 1945 року, переселяючись до Радянської України, він залишив Никифорові ключі від свого дому, де митець проживав до 1947 року, потому кілька років винаймав помешкання у Стефанії Криницької. Однак заповітною мрією художника був власний дім, на будівництво якого він заощадив понад 300 тисяч злотих. Але не судилося.

Восени 1968 року Никифор їде до містечка Фолюш, де в місцевому санаторії лікується від туберкульозу. Він хворів давно, голод, злидні та поневіряння не минули безслідно. Та улюблена робота і щира віра у Бога допомагали долати важку недугу. Тепер він малює менше. Лікарі забороняють користуватися фарбами, тож Никифор рисує олівцем чорно-білі образи святих, храми, зображує себе то в єпископській митрі, то в оточенні святих, то на піднебесній хмаринці, то коло церкви у святковому багатому вбранні. Ті монохромні образки Никифор наклеює на лікарняні шибки, і вони в променях осіннього сонця, переливаючись карпатськими барвами, стають неначе кольорові. Відвідує у сусідньому селі Перегримки греко-католицьку церкву, яка так йому нагадує рідний храм.

Хвороба прогресує. 10 жовтня 1968 року Никифор-Єпіфаній Дровняк пішов з життя. Одну із останніх картин художник підписав «Найсвятіший Никифор». Гроші та майно перейшли до держави, картини стали власністю музею у м.Новий Санч.

Никифор творив образи нового, незбагненного всесвіту, доступного тільки йому, де стиралися грані між фантазією та реальністю, зумів поєднати духовне із земним, бо сам жив на межі двох світів. Його доробок становить понад 30 тис. акварелей та рисунків, що зберігаються у багатьох музеях світу та приватних колекціях. Творчість Єпіфанія Дровняка добре знана в Україні та за її межами; про нього написані книжки; знято кінофільми; у новосанчівському музеї постійно діє виставка його творів; споруджено два пам`ятники — в Криниці та Львові; його ім’я зустрічаємо в грунтовній «Історії українського мистецтва», англомовній «Світовій енциклопедії наївного мистецтва», інших енциклопедичних виданнях. Небагато українських митців удостоєні такої честі.

В останні роки життя доля звела Никифора з родиною Банахів — Еллою та Анджеєм. Це подружжя лишило нам сотні фотографій художника, численні записи розмов, а також біографічну книжку «Історія про Никифора», де сказано так: «Никифор своїми малюнками за життя поставив собі пам’ятник. Тож нехай написані про нього слова ляжуть квітами до підніжжя того пам’ятника».

Джерело:
http://www.dt.ua

Назад

Пошук

© 2012 Усі права захищені.