Передісторія створення Польсько-Литовського королівства.

13.11.2013 23:23

Як ми знаємо з історії , найбільшого розквіту держава Київська Русь досягла в часи правління князя Ярослава Мудрого. В ті історичні часи вона займала величезні простори від Сяну на заході до Волги на сході де й сьогодні стоять засновані Ярославом  міста - Ярослав в Польщі та Ярославль в Росії, північні кордони сягали Чудського озера де стоїть місто Юр"єв (тепер Тарту), а на півдні Юр"єв надрікою Рось.(Юрій –друге ім”я Ярослава).

 Після смерті Ярослава Мудрого в 1054 році , залишився його заповіт, в якому він поділив всю державу між п"ятьма своїми синами. Цей поділ був фатальною помилкою старого князя, котра призвела до того, що Київська держава протягом двох століть розпалася на  15 окремих земель , які заперечували права  Києва на загальний провід, і одні краще, інші гірше організували своє власне життя, як суверенні держави.  Прицип сепаратизму переміг прагнення творити єдину державу з централізованою владою,а навала монголотатар  в 1240 році довершила процес занепаду колись могутньої держави.

  В "Історії Русів" про той історичний період автор пише:

 "...Князівства Руські зазнали в пору нашестя Батия і його татар року 1240 поразки, їх зруйновано було дощенту, Князі їхні та воїнство вибиті, міста зруйновано і спалено і народ залишився під кормигою татарською, а дехто переховувався в Білорусії та в землі Древлянській чи Поліссі. Найзначніші родини з небагатьма Князівськими сімействами відійшли в сусіднє Князівство Литовське, і там перебуваючи, чимало з них споріднилися з панівними та вельможними родами тамошніми і з допомогою такою подвигнули Литовського володаря Князя Гедиміна (діда Ягайла) визволити їхню землю од зверхності татарської і злучити її зі своєю державою в одне право і начальство. Тому Гедимін Князь року 1320 прийшовши в межі Руські з воїнством своїм Литовським , з"єднаним з Руським вигнали татар перемігши їх у трьох битвах і на останній, головній над річкою Ірпінь де були убиті Тимур і Дивлат, Князі Татарські і принци Ханські.  По тих перемогах поновив Гедимін правління Руське під начальством вибраних од народу осіб... Права і звичаї Руські не лише підтвердив Гедимін тамошньому народові на всіх його просторах, але їх на всіх своїх землях разом з письменами, або грамотою Руською запровадив..."

 Отже "При князі Гедиміні в 1320-х роках уже й Київ стояв під литовськими впливами, хоч тутешні князі були ніби під зверхністтю татарською.

Таким чином, вибираючи Любарта Гедиміновича галицьким та волинським князем на місце Юрія-Болеслава, бояри тільки йшли назустріч тому походові на українські землі і вибір цей найкраще показує, наскільки цей похід був мало противний місцевому громадянству, коли воно саме з своєї волі закликало до себе литовських княжат." (М.Грушевський "Іст.Укр.")

 Що стосується Галицько-Волинського князівства то найбільшого розквіту воно зазнало в часи правління князя Данила Галицького.

Але,як пише І.П.Крип"якевич в своїй "Історії України","... У князя Данила як і у його батька Романа склалися складні стосунки з галицькими боярами, що боялися сильної княжої влади. Могутні вельможі з насміхом зустрічали накази князя, самі ділили між собою державні доходи і грабували населення. Боярський клас не проявляв ніякого державницького хисту. Данило намагався знищити цю здеморалізовану аристократію, що з облесливою покорою зустрічала чуженецьку окупацію, безсоромно продаваючи свою країну мадярам. У своїй боротьбі Данило спирався на міщанство і селянство, будував міста, запроваджував Магдебургське право, літопис оповідає, що будуючи Холм, Данило "почав призивати захожих людей - німців і русь, чужеземців і ляхів". Політику Данила продовжували його послідовники: Лев, Володимир, Юрій-1, Андрій і Лев, Юрій-2 Трайденович..."

 Ще один автор "Історії України" професор Українського вільного університету в Мюнхені Наталя Полонська-Василенко про занепад Галицько-Волинського Князівства і початок Литовсько-Польської доби пише:

 "... Останній Галицько - Волинський князь Юрій-2 Болеслав продовжуючи політику своїх попередників протегував містам, сприятливо ставився до німецькоі колонізації та запровадження Магдебургського Права. В цих питаннях проти нього діяла міцна боярська опозиція котра в 1340 році його отруїла, що потім стало великою трагедією для Галичини і України.

 В цей час, дві сусідні держави вийшли зі стану анархії та міжусобиць і розпочали державне будівництво під проводом талановитих королів: Польща - Казимира Великого, Угорщина - Карла - Роберта. Замість того, щоб протистояти цим оновленим викликам, українці "збурили свою національну державність. На опорожнену політично українську землю кинулись тепер сусіди" – так характеризував ситуацію в Галичині С.Томашевський.

 Після смерті Юрія-Болеслава в 1340 році князем Волині та Галичини обрано Гедимінового сина, Любарта-Дмитра, одруженого з дочкою Юрія-Болеслава. Казимир Великий поспішив до Галичини, щоб помститися за вбивство князя, одночасно прийшли туди угри та наближалися литовці. Галицькі бояри закликали на допомогу татар і домовились з ними про самоуправу, правити Галичиною став "Староста та управитель "Галицької землі" боярин Дмитро Дедько.

В 1349 році після смерті Дедька в Галичину знову прийшов Казимир проти нього виступив Любарт з волинськими князями, але галицькі бояри його не підтримали, бо не хотіли навязувати тісніших стосунків з Волинню - це була велика політична помилка. В 1370 році після смерті Казимира на підставі договору Казимира і Людовіка Галичина перейшла під владу Угорщини. Людовік призначив своїм намісником Владислава Опольчика.

 Після смерті Людовіка Угорського в 1382 році в нього залишились дві дочки - Марія та Ядвіга. На підставі договору Казимира і Людовіка Марія мала стати Польською Королевою і об"єднати Польщу з Угорщиною. Проте ні Марія ні її наречений Сігізмунд не знайшли достатньо прихильників в Польщі, тому в 1384 році Кролевою Польщі стала молодша сестра - Ядвіга. Становище Польщі було тяжке: з одного боку Їй загрожувала унія з Угорщиною, а з другого Земовит Мазовецький, готовий був силою одружитися з Ядвігою.

 В цей час в Литовсько - Руському князівстві вже 8 років був князем

Ягайло , котрий весь цей час провів в боротьбі з внутрішніми і зовнішніми ворогами, тому пропозиція малопольських панів одружитися з Ядвігою була дуже важливою. Так у серпні 1385 року у Креві було підписано угоду, а в лютому 1386 року відбувся шлюб з Ядвігою і коронування Ягайла. В 1387 році Ядвіга прогнала з Галичини  угорців і з тих пір Галичина на правах "Руського воєводства" стала частиною Польщі..."

  В "Історії Русів" про становлення Литовсько-Польського Королівства написано слідуюче:

"Коли се Литовське Князівство року 1386, через Князя свого Ягайла,

Ольгердового сина і потомка Гедимінового, з"єдналися в одну державу з Королівством Польським через одруження цього Князя з Ядвігою, Королевою Польською, наслідницею Польської Корони, по якій і Князь той, хрещений того року, лютого 14 дня, наставлений і визнаний як Король Польський під ім"ям Владислава, то й Русь, об"єдналась тоді разом з Литвою в Королівство Польське на трактатах і умовах, що рівномірно всім трьом народам служили, в яких між розлогих засад головна полягала в сих пропам"ятних словах: "Приймаємо і з"єднуємо , яко рівні до рівних і вільні до вільних". Ту постанову час від часу кожний Король при коронації

потверджував під назвою Пакта Конвента, і на підставі того за тогочасною урядовою формулою встановленні в трьох тих націях три рівні Гетьмани з правом намісників Королівських і Верховних Воєначальників: одного - Польського, другого - Литовського, третього - Руського.

 Чини урядові та самі Гетьмани з урядниками міськими та земськими вибирались з-поміж лицарства вільними голосами і затверджувалися Королем і Сеймом, а сенат складався з осіб, вибраних Сеймом, або загальними зборами, які складали Депутати, посланці народу, що складався тоді з трьох класів: шляхетства, духовенства та поспільства.

 Що-до Галичини, то вона після навали Батия з татарами і після винищення Князів тамтешніх переходила спершу з рук в руки то до Угорських то до Польських Королів і нарешті дісталася зовсім Польщі на домагання Королів тамтешніх, що побралися на Княжних Руських Галицьких. І ся частина Русі ніколи зброєю Польською упокорена не була, а лише за допомогою Польською і Литовською возволена од інших володарів і претендентів, якими були татари і угорці.

 Доказом тому є, між іншим, привілей Короля Казимира Великого, даний 1339 року, березня 17 дня, такого змісту:

 "Обачивши утиски і фрасунки люду Руського, оскуділого Князями тамтешніми, і як їх нівечать Королі Угорські виродки нахабних Белів і Коломанів, які здавна землю ону собічили і нищили без слушних причин, насильством і зрадами, захищаємо і приворочуємо люд той до держави і Королівства на вічні часи, яко ж єсть він нам єдиноплемінний, від одної крові нашої Сарматицької породжений і нам теж кревною посесією приналежний, поневаж ми од предків наших і Княжни Галицької уроджені єсьми, і прето устовуємо, жеби земля Галицька з її князівствами, поділена на воєводства і повіти, прилучена і з"єдночона зостала з Короною і Державою Польською вічно і безповоротно і жеби оборона їй була певна і неодмовна. Лицарству ж Руському, войсками та околицями мешкаючому, мати свої права і свободи на добра і набутки зупельне як се встановлено лицарству Польському з яким єдночитися тим, як з рівними і вільними у всіляких справах і урядах, і вибори судові чинити і в них судитися по одних правах. Теж і поспільству бути на одних правах і повинностях з поспільством Польським."

 Король Ягайло року 1409 квітня 13 дня видав потверджувальний привілей на пакти об"єднання, такого змісту: " Промислом Божим і доброю волею нашою і станів наших народних, з"єдночивши ми Дідичне князівство наше Литовське і підлеглі йому од своєї волі Князівства Руські з народом і Королівством Польським, установили єсьмо на те і підписали достаточні пакти єдночення. Але деякі чини Литовські, як ся ускаржено нам від Гетьмана Руського (Венцеслава) не уймуються нигувати зупельної єдности з ними чинів Руських, шляхти тамтешньої, побитом визволення їх од ярма Татарів, І  просто уставуємо і повторно стверджуємо уфундовані і укріплені пакти з"єднання народу Руського з народом Польським і Литовським , і бути їм, яко рівний з рівним і вольний з вольним  вічно і непреложно, і права свої Руські тримати без перешкоди якось вони слушні єсть і за тим прийняті в Князівстві нашім Литовським заєдно з письмом Руським, альбо Слов"янським і по них суди мати і справи одержувати і добрами своїми дідичними і набутими обладати. Теж і лицарству Руському з лицарством Польським і Литовським єдність держати, яко рівний з рівним на кожних справах і урядах без жодної упреки і зневаги..."

     ОЛЕГ ЯГЕЛЬ

Назад

Пошук

© 2012 Усі права захищені.