Поляки в Україні: що ховається за скромною цифрою у 0,3%

08.04.2015 21:32

Наші народи жили поряд з давніх-давен, ще з тих часів, коли вони навіть ще і не називали себе так, як називають зараз – поляками і українцями. Тривалий час ми жили в одній державі, тепер кожна нація має свою країну. Але і зараз чимало українців проживає в Польщі, а поляків – в Україні.

Під час останнього перепису населення у Польщі, у 2002 році, українцями себе назвало 27 тисяч громадян. А під час перепису 2001 року в Україні, поляками записалися 144 тисячі людей. Але і перша і друга цифра не показують реальної ситуації, насправді національні спільноти більші. Але українці і поляки настільки схожі між собою і настільки асимілювалися з місцевим населенням, що їм самим іноді важко визначитися із власною національністю.

Схожі етнічно, розділені релігією

На землях, які лежать в кордонах сучасної України, поляки жили давно. Ще з часів Київської Русі. Але по-справжньому активно землі Західної і Центральної України поляки стали заселяти у середньовіччі. Цей процес посилився, коли Галичина, Волинь, Наддніпрянщина і Поділля опинилися у складі держави Річ Посполита.

У ХVIII столітті могутня до цього Польська держава починає слабшати. Велика частина польських земель потрапляє під контроль Росії. У ХІХ столітті Москва уже розпоряджається  значною частиною території Польщі, а Галичина і землі півдня Польщі опиняються під владою Австрії. Таким чином, поляки і українці живуть пліч-о-пліч у двох великих імперіях. Народи тісно взаємодіють, культури частково змішуються. Виникають український і польський рухи, мета яких - встановлення національних суверенітетів.

Етнічно близькі один одному поляки і українці були розділені релігією. Вибір на користь православ'я чи католицизму, наряду з мовою, власне визначав те, до якої національності відносили себе люди.

У першій половині ХХ століття на територіях, що зараз є кордоном Західної України та Східної Польщі, не було чіткого розмежування між українцями та поляками. Народи жили поряд один з одним і, на жаль, не завжди мирно. Після Другої Світової У Москві та Варшаві вирішили поділити населення за етнічною ознакою. Влаштували примусове масштабне переселення: українців вивозили в Україну, поляків - у Польщу. Але навіть після цього поляків на Галичині залишилося чимало. Дехто з них, щоб залишитись жити на землях предків, навіть був вимушений приховувати свою національність.

Згадують про те, що вони поляки

За офіційними даними лише 0,3% громадян України складають поляки. Найбільше їх проживає у Житомирській (49 тисяч), Хмельницькій (23 тисячі) та Львівській області (19 тис). Це дев'ята за чисельністю етноспільнота в Україні.

Зараз відбувається процес, коли тисячі українців згадують про своє етнічне коріння. Зокрема, щоб отримати «карту поляка» – документ для не-громадян Польщі, який надає чимало прав і можливостей на території цієї держави. Україна зі свого боку не заважає етнічним полякам гуртуватися довкола своєї історичної батьківщини.

Активно працюють польські громадські організації – Спілка поляків України, Федерація польських організацій в Україні, Об'єднання поляків Житомирщини «Полонія», Національно-культурне товариство «Згода», Польський інститут у Києві, Спілка поляків Донбасу, тощо.

Окремими питанням є вивчення польської мови як рідної представниками польської національної меншини. Так лише на території Львівського консульського округу діють 5 шкіл з польською мовою навчання, близько 80 позашкільних навчальних закладів та 6 дошкільних груп.

Педагогічні кадри для шкіл із викладанням польської мови готують 15 ВНЗ країни: Тернопільський педагогічний університет, Львівський національний університет імені Франка, Волинський національний університет імені Лесі Українки, Житомирський педагогічний університет та інші.

 

Гостинні львівські поляки

Щоб детальніше дослідити, як живе польська спільнота, їдемо у Львів. Своїм виглядом і атмосферою це місто багато в чому завдячує тривалому перебуванню у польській культурній та економічній зоні. Свідок цієї епохи -  Львівський Кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці.

- Його історія дуже багата, він має 600 років. Це, можна сказати, перлинка всього католицизму України, - каже отець Іван Ходонович, що служить у Кафедральному соборі.

За словами священика, служби тут читають українською, польською, латинською та англійською мовами.

У Львові дві школи де викладають польською. Одна з них – школа № 10 імені Святої Марії Магдалини. У 2016 році цьому навчальному закладу виповниться 200 років.

- Викладаємо і спілкуємося з учнями польською мовою, – каже директор школи Марта Маркуніна. – Є предмети, які не мають інші школи – це польська мова, польська література, історія Польщі, географія Польщі, уроки релігії.

Польську мову у Львові вивчать не лише в національних школах. Діють громадські організації, які займаються просвітництвом, серед них – «Союз Поляків «Білий Орел», при якому працює освітній центр. Коли ми завітали туди, мали нагоду побачити уроки для дітей та підлітків.

- Це щось таке, як шкільна підготовка, вчимо букви, читати, рахувати, – каже директор з розвитку «Союзу Поляків «Білий Орел» Христина Фролова. – Діти бавляться, співають, дивляться фільми...

Голова правління «Союзу Поляків «Білий Орел» Сергій Лук'яненко так розповідає про місію організації:

- «Союз...» засновано мною і ще двома однодумцями у 2011 році, – каже він. – Метою було об'єднати  молодь та поляків активного віку - 30-40 років. Перш за все ми організували курси з вивчення польської мови. В нас діє декілька дорослих груп, декілька дитячих груп. Ми організували курси з вивчення історії Польщі - але так як це бачать поляки, а не так як про це розповідали радянські підручники.

Осередки ГО «Союз Поляків «Білий Орел» діють і у райцентрах, зокрема у Бродах. Керівник місцевої філії Наталія Целюх розповідає про те, що діти і дорослі в їхньому центрі вивчають польську історію та мову, спілкуються між собою, підтримують національні традиції.

- У нас немає абсолютно ніяких перешкод у нашій діяльності, – каже вона. – Громада розвивається, кількість членів збільшується, місцева влада нас завжди підтримує.

У Львові раз на два тижні виходить газета «Кур'єр Галіційський». Вона польською мовою. Головна тема видання - взаємовідносини між поляками та українцями, як на рівні держав, так і на рівні етносів. Журналіст видання розповів про життя польської спільноти у місті.

- Є багато організацій, є польський хор, є театр, є польський футбольний клуб «Погонь», – каже він. – Тобто польська спільнота живе. Кожен намагається якусь нішу заповнити.

Журналіст видання «Кур'єр Галіційський» Кшиштоф Шиманський одночасно є актором польського народного театру.

- Театр поляки створили ще у післявоєнні роки, – розповідає пан Кшиштоф. – Із часом він став дуже популярний, на вистави приходило багато львів'ян, шкільна молодь. Це було перше місце де полякам можна було зустрічатися, поговорити між собою.

Ще один важливий для львівських поляків колектив - національний хор «Ехо». Його керівник і диригент Едвард Куц розповідає:

- Хор відновили у 1989 році. І після шести місяців в нас вже був перший концерт, а після року ми мали у своєму складі 102 особи.

Пан Куц говорить, що були часи, коли польських студентів виключали з ВНЗ лише за акцію покладання квітів до пам'ятника Адаму Міцкевичу. Згадує, як у 1989 році поляки винайняли вантажівку і катались нею по місту співаючи національних пісень. Тоді ніяких наслідків для учасників цієї акції не було – на думку Едварда Куца, влада просто зрозуміла всю силу польської спільноти.

Загалом, усі з ким ми спілкувалися говорили про атмосферу мириу і толерантності у Львові.

Отець Іван Ходонович, священик Львівського Кафедрального собору Успіння Пресвятої Богородиці каже:

- Тут люди на вулиці говорять різними мовами, ніхто на тебе не показує пальцем - чи ти розмовляєш польською, італійською, англійською, російською. Тут у Львові є багато національних спільнот. Але всі живуть дуже мирно, по-братерськи, по-християнськи.  

Автор Статті - Євген Фролов

http://gurt.org.ua/blogs/%D0%9B%D1%96%D0%BB%D1%96%D1%8F%20%D0%A2%D0%BA%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE/1532/bull/

Назад

Пошук

© 2012 Усі права захищені.