Новини

80% вважає боротьбу з корупцією в Україні неуспішною

13.01.2018 15:29

У тому, що події в Україні розвиваються у неправильному напрямку, впевнені 74% населення. Одним із  трьох головних сигналів, що країна йде  у правильному напрямку,  для населення,  поряд зі «встановленням миру на Донбасі» та «загальним зростанням економіки», було б «притягнення до кримінальної відповідальності корупціонерів».

Абсолютна більшість населення (80%) вважає боротьбу з корупцією в Україні неуспішною, причому 46% – повністю провальною.    Успішність у боротьбі з корупцією вбачають  15%, причому лише 2,5%  оцінюють цю боротьбу як цілковито успішну. 

43% населення не бачать жодної інстанції, яка б активно боролася з корупцією в Україні. Решта населення активних борців з корупцією бачить у  засобах масової інформації,  журналістах (26%), Національному антикорупційному бюро (24%), антикорупційних громадських організаціях (21%), самому населенні (12%), країнах Заходу (11%). Серед державних інституцій, призначених боротися з корупцією, відносно кращими, на думку населення, видаються  лише  Спеціалізована антикорупційна прокуратура (10%) та Національна агенція запобігання корупції (9%). І зовсім не бачать як «борців з корупцією» такі державні інституції, як  Генеральна прокуратура (5%), СБУ (6%), поліція (3%), суди (2%),  Президент (3%), уряд, міністерства (2%), Верховна Рада (1%), влада на місцях (2%). 

Громадяни готові довірити формування антикорупційного суду двом інстанціям – представникам антикорупційних громадських організацій (42%) та експертам із західних країн (41%). Значно менше готові доручити цю справу депутатам  Верховної Ради (10%), суддям від органів судового самоврядування (10%), представникам Президента (6%). 

Більшість населення (54%) вважає, що слід законодавчо дозволити для боротьби з корупцією посадових осіб  використовувати метод провокації хабаря, не згодні з цим 26%

Загальнонаціональне дослідження проведено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з  соціологічною службою Центру Разумкова  з 15 по 19 грудня 2017 року в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей. Опитано 2004 респонденти віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

Фінансування опитування здійснене в межах проекту МАТРА Посольства Королівства  Нідерландів.

https://www.prostir.ua/?news=80-vvazhaje-borotbu-z-koruptsijeyu-v-ukrajini-neuspishnoyu

>>

«А ТОЙ ДРУГИЙ ПРАЗНИК – СВЯТОГО ВАСИЛЯ…»

11.01.2018 14:25

     У Музеї-садибі родини Антоничів (філія Львівського музею історії релігії) 14 січня, у неділю, о 13 годині народна мисткиня Марта Кулинич-Новицька презентуватиме виставку «Про Тебе, добрий Боже, мріє кожне людське серце». Художниця представить 22 картини, вишиті гладдю, на релігійну тематику. Серед них – «Богородиця Неустанної Помочі», «Ісус Христос стукає у двері». Будуть роботи із циклу «Богородиця в українських шатах»: гуцульська, тернопільська, лемківські.

    Марта Кулинич-Новицька – музикознавець за освітою, лемкиня за походженням. Вона учасниця Народного ансамблю пісні і танцю «Лемковина», докладає чимало зусиль для вивчення і популяризації культури лемків, а саме – відтворення автентичного лемківського вишивання.

    Майже двадцять років мисткиня захоплюється вишивкою. Вона оволоділа технікою художньої гладі, що дало можливість вишивати найвибагливіші візерунки, виражати у вишивці власне бачення світу, свої фантазії на будь-яку тему і в будь-яких кольорах. У творчому доробку майстрині понад сто вишитих ікон, чимало рушників, жіночих, чоловічих і дитячих сорочок, картини на світську тему. Марта Кулинич-Новицька – учасниця персональних і колективних художніх виставок у різних куточках України. Її твори знайшли своє місце у музейних і приватних колекціях як нашої держави, так і за її межами.

    За доброю традицією на Старий Новий рік – 14 січня – на свято Василя Великого до садиби Антоничів прийдуть засівальники, хлопці, які ходять від хати до хати і засівають домівки зерном, примовляючи при цьому різні побажання «На щастя, на здоров'я, на той Новий рік, щоб було краще ніж торік».

    Розпочне свято хор церкви Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ колядою «Добрий вечір тобі, пане господарю».

                                Ольга Дядинчук, Олена Малюга, наукові співробітники ЛМІР

>>

«Експонат місяця. Збірка Б.-І. Антонича ’’Три перстені’’»

04.12.2017 18:46

 

     «Доля була для Богдана-Ігоря Антонича водночас і жорстокою, і щедрою. Вона відвела йому короткий вік, (прожив 27 років. – О. М.) але не поскупилася на щедрий талант, який він зумів сповна реалізувати; замовчування, яке тривало майже вдвоє довше, аніж його життя, поступилося місцем визнанню, що перейшло межі України, а кілька генерацій молодих поетів назвали себе його учнями», – писав літературознавець Данило Ільницький у передмові до повного зібрання творів Антонича.

    Уже вісім років, як у селі Бортятині, що на Мостищині, діє Музей-садиба родини Антоничів (філія Львівського музею історії релігії). Тут постійно відбуваються презентації виставок, книг, тренінги, майстер-класи, читання лекцій, зустрічі з письменниками. Музейники шукають цікаві речі, оновлюють експозицію, комплектують фонди.

     Серед експонатів – прижиттєве видання Б.-І. Антонича – збірка ’’Три перстені’’, за яку автор отримав літературну премію Товариства українських письменників і журналістів імені Івана Франка. Її подарував на відкритті Музею і з нагоди 100-річчя від дня народження Антонича вірний і щирий друг поет Роман Лубківський. Це надзвичайно дорога, важлива, безцінна збірка не тільки для музейників, а й літературознавців, приватних колекціонерів. Вона має свою історію, незвичайну долю… Можливо, саме її майже століття тому тримав у руках сам Богдан-Ігор Антонич.

      Сьогодні ця історична реліквія буде головною на виставці «Експонат місяця. Збірка Б.-І. Антонича ’’Три перстені’’». Відвідувачі й гості Музею-садиби родини Антоничів зможуть детальніше ознайомитися з виданням, дізнатися його історію, а можливо, відчути дух самого поета. У цьому допоможуть самі музейники, а місцеві школярі декламуватимуть вірші Антонича із збірки «Три перстені».

     Захід відбудеться у четвер, 7 грудня, о 14 годині.

 

                                                                        Олена Малюга, Світлана Іванська,

>>

Спланований занепад «цісарського» курорту «Любінь Великий».

14.11.2017 18:42
Санаторій «Любінь Великий» на Львівщині знає і пам’ятає багато-хто. Заклад діючий на сьогодні, але перебуває у дуже жалюгідному стані. Люди, які приїжджають сюди зі своїми болячками, діляться враженнями: окрім цілющих сірководневих вод і лікувальних грязей, хорошого тут мало: приміщення старі-занедбані, подекуди гнилі, обладнання – залишки радянського часу. І це дуже сумний факт. Закрадається думка: санаторій доживає останні дні.
 
Кореспонденти IA ZIK вирішили відвідати заклад, аби побачити усе власними очима, а потім з’ясувати: чому ж така ситуація?
Фото:Юра Мартинович/ZIK
 
З історичної довідки про санаторій «Любінь Великий» відомо: заснований у 1778 році, розміщений за 25 км від Львова на березі річки Верещиця посеред великого старовинного парку. Це один із найстаріших бальнеологічних курортів не тільки в Україні, а й у Європі. Його унікальні природні сірководневі води і лікувальні торф’яні грязі понад 200 років приваблювали сюди тисячі хворих з серцево-судинною патологією, хворобами нервової, кістково-м’язової системи,опорно-рухового апарату, шкіри та гінекології. Свого часу тут лікував ревматизм австрійський цісар Франц-Йосиф I. Приїжджав сюди і брат королеви Англії Лорд Кембриджський. Санаторій відродився після двох світових воєн, успішно діяв у радянські часи. Чим приваблює оздоровниця тепер?
 
Мандрівка у «совок»
 
Прохолодний ранок пізньої осені. Вхід на територію санаторію вільний. Старий парк захаращений, але красивий у своїй дикості. Поблизу ні душі. Лише літня прибиральниця одиноко підмітає опале листя.
Фото: Юра Мартинович/ZIK
– Санаторій діє? Не закривають вас?, – питаю.
- Нас кожен рік закривають на зиму, бо нема чим топити. Бог його знає, як зараз буде, – відповідає старенька.
Заходимо у приміщення клубу-їдальні. Воно вражає своєю убогістю, не бачило ремонту десятки років. Зовні схоже на закинуту будівлю: побиті шибки, холодні поржавілі труби опалення, закинуті туалети. Посмішку викликає хіба оголошення на дверях про розклад проведення танців. 
Повз нас пробігає жінка з великою торбою.
 
– Ви тут працюєте чи відпочиваєте? – пробую зав’язати розмову.
 
– Та ні, – каже. – Я до дівчат, маю червоноградський трикотаж.
 
– А… Торгуєте? – продовжую. Вона киває ствердно і біжить по сходах догори.
 
Піднімаємося за нею. Зал їдальні. Замість опалення – кілька калориферів дують теплим повітрям. Працівниці з кухні вже перебирають принесені трикотажні речі. Коли побачили нас із фотоапаратом, знітилися, відразу запитали: «Журналісти?». За кілька хвилин про наше перебування на території санаторію знав не лише головний лікар, а й чи не весь колектив оздоровниці. На цьому наші самостійні «походеньки» закінчилися. Провели нас до адмінкорпусу до головного лікаря Зіновія Ціцюри, який «вам все розкаже». Пан Ціцюра багато обурювався, мовляв, на територію без його відома проникли сторонні особи, себто журналісти, та й ще зайшли в їдальню, а раптом ми занесли туди якусь хворобу. Говорив про приватну власність, воєнізовану охорону тощо. Попри «наїзди» вдалося отримати в головного лікаря і деяку інформацію.
 
Головний лікар санаторію Зіновій Ціцюра. 
Вже багато років тривають суди прокуратури з «Укрпрофоздоровницею» про повернення майна санаторію у власність держави, але, запевняє пан Ціцюра, це ніяк не впливає на роботу закладу.
Фото:Юра Мартинович/ZIK
«Судові справи нам нічого не заважають. Абсолютно, – запевняє головний лікар. Пояснює: «Ми боремося за те, щоб майно залишилося профспілковим. Санаторій 1778 року. Йому близько 250 років. Є у нас будівлі, які реально не можуть належати державі, побудовані ще за Австро-Угорщини. Тому, на наш розсуд, немає підстав, щоб це було передано у держмайно».
 
На запитання щодо фінансового стану, З.Ціцюра розповідає, що були і гірші часи. Каже: «Прийняв санаторій у 2011 році. Він був закритий з 2010 року, було 3,5 млн грн боргу. Збирали поворотну допомогу від депутатів, керівництва району, підприємців, аби погасити борг і запустити роботу».
 
У радянські часи, згадує пан Ціцюра, санаторій був загальносоюзного значення, сюди приїжджали близько 1,1 тис. людей у місяць – бракувало місць, щоб усіх охочих розмістити. Добре працювала система фондівських путівок. На сьогодні зі чотирьох спальних корпусів діє один – на 250 місць. І то його наповнюваність восени менша ніж 50%. Влітку, запевняє головний лікар, ситуація була краща – було й по 240 відпочивальників. Загалом, з його слів, санаторій цьогоріч обслужив близько 1,5 тис. осіб – не тільки за путівками, а й «комерційних» хворих. Вартість путівки – у межах 420-540 грн для одної особи за добу. У закладі працює близько 90 працівників. Зарплати невеликі, але заборгованості немає.
 
Цікавлюся, чи вкладаються якісь кошти у розвиток санаторію.
 
«В укрпрофоздоровницькі санаторії гроші ніхто не вкладає. Ми заробляємо самі на себе, – заявляє головний лікар. – Є калькуляція путівки, яка на даний час коштує 420 грн за добу. У калькуляції путівки є частка на благоустрій санаторію (10%). Відраховуємо дивіденди в інвестиційний фонд у Київ». Тобто, частина грошей йде власнику – «Укрпрофоздоровниці».
 
Загальної суми коштів, яка цього річ вкладена у благоустрій оздоровниці, пан Ціцюра так і не назвав. Натомість розповів, що вдалося зробити за час перебування на посаді: «Постелено близько 1300 кв м бруківки, покрито сайдингом фасад лічниці, поміняно усі вікна на пластикові у п’ятиповерховому житловому корпусі на 250 місць. Проведено заміну усіх котелень. Палимо тирсобрикетом і дровами. Поставлено чотири котли, які обслуговують діючі об’єкти. Проведено ремонт частити водогрязелікарні, ремонт іншої частини заклали у фінплан на 2018 рік. Роботи обійдуться у межах 250 тис. грн. Цього року перекрили дах на їдальні. Роботи обійшлися у межах 150 тис. грн. На наступний рік заклали перекриття даху на корпусі №6 – у межах 170 тис. грн. У планах – соляна шахта, критий басейн за інвестиційні кошти».
 
Головний лікар наче намагається щось підремонтувати, але візуально – це крапля у морі, порівняно з тим, що потрібно було б зробити, щоб привести санаторій до більш-менш пристойного стану.
 
Щодо можливої приватизації пан Ціцюра запевняє: поки тривають судові справи, питання так не стоїть. «Приватизація не вихід, – зазначає. – Питання у тому, якби у державі працювали усі структури, у тому числі фонд соцстрахування. Ми залежні від фондів на 50-60%. Ситуація би поліпшилася, якби в державі відновили санаторно-курортне лікування, а не тільки реабілітацію».
 
Далі нам дозволили продовжити екскурсію територією санаторію, але тільки у супроводі заступника головного лікаря Оксани Коваліско. Тобто: ні кроку вліво чи вправо. На всяк випадок навіть розставили охоронців по усій території. Як пізніше виявилося, не повели до корпусу, на якому висить табличка, де зазначено про приналежність до Мінсоцполітики.
 
Приміщення бібліотеки і ЛФК (лікувально-фізкультурний комплекс) зустріло нас не меншим застоєм совка, аніж їдальня. Хоча тут, на відміну від їдальні, батареї були теплі. У корпусі, де заняття з лікувальної фізкультури, бідненькі тренажери. Тут займалися декілька чоловіків – проходять реабілітацію після перенесеного інфаркту. Бібліотечний фонд – 8 тис. книжок. У читальному залі чисто, але на стінах процвітає грибок. У приміщенні, де зберігаються книжки, бібліотекарка просто собою заступала частину стіни, яку жахливо поруйнував грибок. Благала: «Я вас дуже прошу, не фотографуйте цього, бо мене звільнять».
 
Будівля водогрязелікарні, як повідомила О.Коваліско, частково після ремонту. Тут хворим проводять процедури з грязями та сірководневі ванни. У коридорі виразний запах тухлих яєць. Так пахне сірководень.
 
Подружжя львів’ян, яким на вигляд близько 60 років, якраз готувалося до прийому процедур у лівому крилі водоглязелікарні. Кажуть: купелі дуже помічні при болях у суглобах. Заради цього вони навіть готові миритися із некомфортними умовами перебування. «Якщо ви підете на той бік (у праве крило, ZIK) – там теж проводять такі процедури, але там просто жах. Тому всі хочуть у це крило, бо тут хоч після ремонту, – розповідають мені чоловік з жінкою. Вони щиро переживають за долю оздоровниці: «Хоча би трохи грошей виділяли на цей санаторій».
 
У праве крило лічниці нас, звичайно, не повели. Але ззовні там було видно чорні від бруду та розбиті шибки у вікнах.
 
Спальний корпус №6, де поселяють людей, порівняно з усім іншим, у більш-менш пристойному стані. Тут було тепло. Гаряча вода – за графіком. Відповідне оголошення висить при вході.
 
Лікувально-діагностичний корпус – старе приміщення, що теж давно потребує ремонту. Тут масивні дерев’яні сходи. У корпусі – масажні кабінети, кабінет рефлексотерапії (голкотерапії). Таке враження, час тут зупинився у позаминулому столітті. Під час прогулянки питаю старшу російськомовну жінку:
 
– Ви звідки?
 
– Из Донецка. Я уже десятый раз здесь…, – відповідає.
 
Жінка скаржиться на болі у колінах, тому періодично приїжджає сюди заради процедур. Щодо місцевого побуту знизує плечима: ви ж, мовляв, самі все бачите.
 
Під час екскурсії нам показали лише діючі корпуси, де приймають людей, але і вони в аварійному стані й потребують серйозного оновлення. Зі слів заступниці головного лікаря, на території давно не працює пральня – постільну білизну, рушники возять прати до Львова. Закрито гінекологічний корпус. Не приймають на реабілітацію дітей з ДЦП. Загалом – картина дуже невесела…
 
… Позаду корпусів санаторію, у лісопарку тече річка Верещиця. У ній – вода виразно синього кольору із різким запахом зіпсутих яєць, який розносить вітер. Не працюють очисні споруди?
 
Долю санаторію вирішує суд
 
Щодо майна санаторію «Любінь Великий» з 2011 року тривають суди. Прокуратура намагається в інтересах Фонду державного майна України відсудити майно у ПрАТ «Укрпрофоздоровниця».
 
У тому числі, прокуратура вимагає визнати недійсним договір купівлі-продажу двох спальних корпусів санаторію № 2, площею 708,3 кв, та № 4, площею 874 кв м, які «Укрпрофоздорониця» продала ще у 2001 році ТОВ «Наукові технології здоров’я». Згодом у 2004 році ця фірма перепродала приміщення місцевому ТОВ «Реабілітаційно-оздоровчий комплекс – санаторій Великий Любінь №1» (ТОВ «Роксвел №1»).
 
У 2013 році Львівський апеляційний господарський суд визнав за державою в особі ФДМУ право власності на майно санаторію «Любінь Великий», окрім згаданих двох відчужених корпусів. Суд мотивував тим, що приміщення спальних корпусів № 2 та № 4 придбано добросовісним набувачем. Як зазначається у судовому рішенні, фірма «Роксвел №1» вклала у реконструкцію корпусів 6,22 млн грн і таким чином були створені нові речі, а у попередньому вигляді вони фактично перестали існувати.
 
У березні 2014 року Вищий господарський суд України постанову апеляційного суду скасував і відправив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки рішення «ґрунтується на неналежних доказах… матеріали справи містять копії документів, не засвідчені належним чином». Судова тяганина триває досі.
 
Голова Львівської ОДА Олег Синютка не бачить іншого виходу для порятунку санаторію, окрім як повернути його державі. «Укрпрофоздоровниця, на превеликий жаль, продемонструвала неякісне управління, тому іншого способу як повернення його державі і далі інвестування державних коштів або пошук ефективного власника, я на сьогоднішній день не бачу, – каже О.Синютка. Голова ЛОДА зауважує: ремонт дороги та поліпшення сполучення Великого Любіня зі Львовом та з іншими містами – має стати поштовхом до розвитку цього курорту.
 
Позитивним прикладом О.Синютка вважає ситуацію щодо санаторію у Немирові, який держава відсудила і передала в управління Держприкордонслужбі. «Туди інвестуються кошти і на наступний рік це буде надзвичайно добрий і привабливий об’єкт, у якому будуть проходити оздоровлення багато військових», – каже він.
 
Новий реабілітаційний центр – великий, сучасний, але без «ізюминки»
 
Поруч із занедбаним санаторієм «Любінь Великий» на околиці селища на пагорбі, який з усіх боків прошивають вітри, височіє новозбудована багатоповерхова будівля – майбутній центр для реабілітації інвалідів. Будівництво розпочали ще у 2012 році і мали завершити у 2013-му. Сьогодні корпус майже готовий, однак не зданий в експлуатацію.
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Замовником будівництва є Львівський міжрегіональний центр соціально-трудової професійної та медичної реабілітації інвалідів, який очолює Григорій Дунас. Що цікаво, донька пана Дунаса – Мар’яна Монько була засновницею ТОВ «Роксвел №1», яке і викупило згадані два корпуси санаторію «Любінь Великий». Про це писали «Наші гроші». До слова, викуплені корпуси санаторію зачинені і ніяк не використовуються.
 
Сам же пан Г.Дунас запевняє: старий санаторій і новозбудований майбутній центр для реабілітації інвалідів – ніяк між собою не пов’язані. Новий центр – 100% власність держави, перебуває у підпорядкуванні Мінсоцполітики, а санаторій – власність приватної структури ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», яка грошей не вкладає, бо йдуть суди.
 
Вартість будівництва нового центру станом на 2015 рік становила 62 млн грн. Проектом передбачалося будівництво бальнеологічного корпусу, де мали бути лікувальні грязі, сірководневі ванни тощо. І це мало стати «ізюминкою» центру. Натомість збудованого лише один корпус, де гуртожиток-готель на 150 місць, тренажерні зали, бювет, куди довозитимуть мінеральні води із Східниці, Моршина, Трускавця, малий конференц-зал, їдальню, харчоблок, котельню, пральню, господарський двір. Ступінь готовності збудованого – 96,4%. У цей корпус вкладено 89 млн грн. Щоб здати його до кінця року, потрібно ще 8,4 млн грн. Зі слів Г.Дунаса, якщо кошти надійдуть, з нового року формуватимуть штат,набиратимуть працівників, і центр розпочне роботу.
 
Керівник центру спростовує, що на його спорудження збирали допомогу благодійників. Зокрема, заперечив причетність до цієї справи нардепа з Харкова Ігоря Котвіцького, який піарився у ЗМІ на темі благодійності для завершення центру з реабілітації інвалідів АТО у Великому Любіні. Сам нардеп на прохання кореспондента IA ZIK через Фейсбук підтвердив свою дотичність до проекту зі збору коштів на добудову центру, хоча суми пожертви не вказав. «Я не тільки зробив грошову пожертву, а й пропонував своїм колегам також фінансово долучитися до цієї важливої справи», - написав пан Котвіцький.
 
Будівництво бальнеологічного корпусу у новому центрі відклали до кращих часів. «Вся ізюминка мала бути закладена у цій бальнеології, якої наразі не буде», – констатує Г.Дунас.
 
Він запевняє: центр не може скласти конкуренцію санаторію «Любінь Великий», бо пропонуватиме зовсім інші послуги – реабілітацію, перекваліфікацію, підвищення кваліфікації людей з інвалідністю, у тому числі учасників АТО. «Це зовсім інший підхід і напрямок діяльності, – каже пан Г.Дунас. – Санаторій має тільки ванни і грязі. На сьогодні там треба робити капітальний ремонт всього, вкладати великі гроші. Не знаю, чи хтось наважиться. Там аварійна бальнеологія. Там треба побути один раз, побачити, щоби все зрозуміти. І це не має ніякого відношення до нашого реабілітаційного центру».
 
Відвідини Великого Любіня залишили сумне враження. Держава віддала унікальний бальнеологічний санаторій профспілкам – на сьогодні це приватна структура «Укрпрофоздоровниця», яка довела його до плачевного стану. Тепер держава судиться за майно санаторію, яке з кожним роком занепадає, а тим часом вкладає майже 100 млн грн у будівництво нового реабілітаційного центру, у якому не буде місцевої «ізюминки» – бальнеології… Важливо, аби у цій війні не було втрачено можливість для оздоровлення людей в Україні, на Львівщині, у Великому Любіні.
 
 
P.S. IA ZIK намагається з’ясувати перспективу санаторію «Любінь Великий», тому надіслано інформаційні запити в ФДМУ та ПрАТ «Укрпрофоздоровниця». Очікуємо відповіді.
 
 
  PS: Як виглядав санаторій "Великий Любінь" в часи "бабці Австрії" і міжвоєнний час можна подивитись за посиланням: https://jagel.io.ua/album805531  в альбомі "Великий Любінь - колись" на сайті "Gorodok - town"
>>

Творчі зустрічі у Бортятині

03.11.2017 19:49

Український  народ  має  давню  історію,  він  витворив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові.  А найголовнішою ознакою,  що  дає  йому право називатися нацією, є мова – найбільша духовна цінність, суть, основа буття. Цього року наша держава удвадцяте відзначає День української писемності та мови.

     Вже стало доброю традицією у Музеї-садибі родини Антоничів, що у селі Бортятині (філія Львівського музею історії релігії) у День української писемності та мови збиратися на літературну гостину. Письменниця Теодора Савчинська-Латик, поетеси Леся Процик, Ганна Волошинська, інші шанувальники образного слова, яких об’єднує любов до літератури, неодноразово приїздили до плебанії отця Василя. Сьогодні бортятинці чекають поетесу, художницю і педагога Ірину Токарську. Вона малює на склі, створює графіку, пише вірші, есеї, ілюструє книжки, займається витинанками.

     Восьмого листопада Ірина Токарська презентує поетичну збірку «Я ходила до раю», а також невеличкі есеї «Сторінки з Бартатівського щоденника». Письменниця вже багато років проживає у селі Бартатові. Мальовнича  природа, свіже повітря, спілкування з односельчанами, ще й залюбленість у землю, на якій живе, працює і кохає, надихали написання цих есеїв. Своїми полум’яними словами вона поділиться з гостями на творчій зустрічі.

     Дарунком для Ірини Токарської стане читання учнями Бортятинської школи її поезій: «Баба усе пам’ятає», «Хата, як білий човен», «Перший весняний промінь», «Переростають квіти».  

    На завершення зустрічі мисткиня проведе майстер-клас на тему «Осінь. Пласти нашарувань». Діти витинатимуть із паперу різні фігури й зображення, втілюючи в життя образи своєї уяви.

     Зустріч з Іриною Токарською відбудеться 8 листопада, у середу, о 13 годині у Музеї-садибі родини Антоничів.

                                                              Ольга Дядинчук, Олена Малюга,

                                     наукові співробітники Львівського музею історії релігії                   

>>

500 років Реформації

25.10.2017 20:18

 

    З метою визнання вагомого внеску протестантських церков і релігійних організацій у розвиток релігійної, культурної і соціальної сфери України, вияву поваги до їхньої ролі в українській історії та становленні незалежної держави, Президент України Петро Порошенко підтримав  ініціативу Всеукраїнської Ради церков і підписав Указ «Про відзначення в Україні 2017 року 500-річчя Реформації».

Related image

    Колектив Львівського музею історії релігії (ЛМІР) долучився до низки заходів, спрямованих на підвищення рівня духовності й освіченості громадян. Так, у травні, у рамках XXVII Міжнародної наукової конференції «Історія релігій в Україні», учасники форуму обговорювали питання «Реформація та її вплив на соціальні й культурні процеси в Україні».

    Спільно із Львівським історичним музеєм, Львівською національною галереєю мистецтв імені Б. Г. Возницького, Науковою бібліотекою Львівського національного університету імені І. Франка (відділ рукописних, стародрукованих та рідкісних книг імені Ф. П. Максименка), Львівською національною науковою бібліотекою України імені В. Стефаника ЛМІР презентує виставку «500 років Реформації». Присвячена вона історії Реформації, яка стала початком масштабного духовного відродження, «сенсом історії нового часу». Виставка дає можливість ознайомити з тими ідеологами, хто своїми мріями та діями назавжди змінив не тільки середньовічну Європу, а й увесь світ: Мартіном Лютером, Яном Гусом, Жаном Кальвіном, Ульріхом Цвінглі, Філіпом Меленхтоном, Томасом Мюнцером, іншими.

    В матеріалах виставки йдеться про виникнення Реформації й на українських землях XVI–XVII століть. Для висвітлення цієї теми використано речі восьми фондових груп ЛМІР. Серед них – офорт «Мартін Лютер» (ініціатор Реформації). Привертають увагу горельєфи «Ульріх Цвінглі», «Еразм Роттердамський», «Ульріх фон Гуттен»; літографії «Меланхтон, Лютер, Бухангаген (Померан), Круцігер», «Криштоф Арцишевський», «Януш Радзивілл»; графічні твори «Станіслав Любенецький», «Генріх Булінгер», «Микола Радзивілл Рудий», «Ян Саіруш Замойський», «Ян Гус», «Філіпп Меланхтон», інші.

    До уваги відвідувачів стародруки: «Рукописний список з Євангелія та інших духовних книг» кінця XVI – початку XVII століть, «Індекс заборонених Контрреформацією книг» 1841 року, Біблії в перекладі Мартіна Лютера. Експонуватимуться «Берестейська Біблія» 1563 року, «Братерська декларація на небратерське нагадування автора під іменем польського шляхтича від релігійного дисидента вчинене» 1646 року, факсимільне видання «Біблія руска Франциска Скорини» 1517 року. Збірку «Метал» ЛМІР представлять нагрудний хрест єпископа Німецької євангелічно-лютеранської церкви Латвії, а також речі, які використовувались при здійсненні таїнства святої Євхаристії. Цікавими є облачення архієпископа і пастора.

    В експозиції будуть живописні полотна «Собор у Триденті» 1603 року, «Ян Гус розриває папську буллу», сатирична алегорія «Католицизм і протестантизм», «Станіслав Оріховський», «Самійло Зборовський», «Іван Томаш Дрогойовський».   

    Урочисте відкриття виставки «500 років Реформації» відбудеться 27 жовтня, у п’ятницю, о 16 годині у виставковій залі Львівського музею історії релігії, що на площі Музейній, 1.

                                                                          Галина Кирилів, Олена Малюга,

                                                                наукові співробітники ЛМІР

>>

Церковний скандал в Коропужі. Священника звинувачують у здирництві.

02.09.2017 09:29

С

Львів'янка Галина Швець у ФБ звинуватила священика парафії села Коропуж (Городоський район Львівська область) у тому, що той вимагав 700 грн собі і 200 грн дякону за те, щоб поховати її батька. Водночас Стрийська єпархія УГКЦ поширила офіційне звернення, у якому простувала звинувачення.
Результат для Церкви, село Коропуж, Львівська область

Галина Швець написала: «Доброго дня усім, хочу поділитись своїм горем, вчора я похоронила свого батька, який проживав в с. Коропуж, Городоцький р.н. Львівська обл.., але є в нас такий отець (с..а рідкісна, такого не назвеш інакше), який на парастасі сказав, що мій батько не ходив в церкву, значить його в церкву не можна нести, а закопати як скотину, а перед смертю відмовив в сповіді, більше того, в церкву він пустив, але вимагав сімсот грн собі, двісті дякону, яким є його дружина (сімейний бізнес), якшо ми не дамо гроші, то він похорон припинить, і на цвинтар не піде, сказав, жалійтесь, де хочете, він нікого не боїться, і нагло зі своєю попадею сміявся, а звати його Громик Іван, шо скажете? Має парафію ще с. Хишевичі, він так поводиться зі всіма, вже написали люди купу скарг, викликали телебачення, реакції нуль, ще більше нагліє і тариф росте, такого хама в нас ще не було, воно наживається на чужому горі, і ще отримує не малу зарплату, яку платять люди села».

Відповідь Стрийської єпархії УГКЦ: «Розглянувши неофіційне звернення пані Галини Швець, повідомляємо про наступне.

Звинувачення отця Івана Громика, адміністратора парафії преподобної Параскевії с. Коропуж та парафії святого апостола Филипа с. Хишевичі Комарнівського деканату Стрийської єпархії УГКЦ в тому, що він відмовився сповідати покійного не підтвердилося і вважаємо, що є наклепом на священика. Встановлено, що родина покійного звернулась до о. Івана з проханням, щоб їхнього батька міг посповідати о. Семен Гупало, священик-емерит Стрийської єпархії УГКЦ, який проживає в с. Хишевичі, на що о. Іван не заперечував. На жаль, о. Семен Гупало відмовив у сповіді, аргументуючи тим, що має отримати дозвіл від о. Івана. Тим самим показав свою некомпетентність і незнання церковних канонів. З огляду на це, о. Семен Гупало є викликаний до єпархіального управління Стрийської єпархії, для того, щоб дати виразне пояснення своїм діям.

У своєму листі пані Галина звинувачує отця Івана в тому, що він вимагав гроші від родини померлого. Встановлено, що відбулася приватна розмова двох осіб: о. Івана Громика та Василя Витрикуша, сина покійного і свідків чи інших об’єктивних доказів, які б могли потвердити факт вимагання коштів у даній ситуації немає.

В мас-медійному просторі поширюється інформація про те, що о. Іван відмовив покійному в Чині похорону. Однак, сама пані Галина Швець у своєму зверненні засвідчує, що о. Іван Громик відслужив парастас за упокій душі померлого і на наступний день відбувся чин похорону.

Водночас зазначаємо, що жодних скарг до єпархіального управління Стрийської єпархії від парафіян с. Коропуж та Хишевичі у справі о. Івана Громика не надходило. Саме тому, проводячи моніторинг публікацій, стверджуємо, що звинувачення «жовтою» пресою управління Стрийської єпархії у бездіяльності не відповідають дійсності.

Для встановлення справедливості та об’єктивності у розслідуванні даної ситуації, запрошуємо осіб, які вважають себе покривдженими діями священика Івана Громика, прибути до управління Стрийської єпархії для того, щоб у розмові під протоколом були складені свідченнявященика УГКЦ звинуватили у здирництві. Стрийська єпархія каже, що це наклеп.

 Джерело: http://galinfo.com.ua/news/svyashchenyka_ugkts_zvynuvatyly_u_zdyrnytstvi_stryyska_ieparhiya_kazhe_shcho_tse_naklep_268344.html

>>

Чиновників і депутатів закликають не відвідувати школи 1 вересня.

20.08.2017 11:07

Батьківська громадськість закликала чиновників і депутатів усіх рівнів не брати участь у шкільних заходах, присвячених першому вересня. Відповідне звернення опубліковно у Facebook-спільноті Батьки SOS, пише Osvita.ua.

«Шановні президент, прем’єр-міністр, міністри, народні депутати, депутати сільських, селищних, міських, районних рад, чиновники різних рівнів та органів місцевого самоврядування та всі чиновники, хто планує цього року відвідати навчальні заклади 1 вересня 2017 року, звертаємось до вас із проханням не відвідувати, не приїжджати, не планувати урочистих заходів із вашою присутністю 1 вересня у навчальних закладах», – йдеться у зверненні до можновладців.

«Ваша присутність змушує наших дітей влаштовувати свято вам – інколи ви запізнюєтесь, інколи ваші промовисті промови занадто нудні та довгі. Якщо ви не знаєте, то «святкове вбрання» навчального закладу – кульки, прапорці, вам квіти – це все за кошти нас, батьків», – зазначають автори звернення.

Також батьки звертаються до чиновників і депутатів з проханням не дарувати дітям букварики зі своїми портретами, а краще забезпечити своєчасне надходження підручників до шкіл.

«Ми дуже хочемо подолати цю совкову традицію лінійок, але якщо ви будете туди приходити – ми ніколи не позбавимось цього совкового рудимента. Якщо вже така нестерпна жага PR у навчальних закладах є, то не приїжджайте 1 вересня у школи, в які місцева влада вклала мільйони, приїдьте 2 вересня туди, де ваша допомога буде необхідною, де навіть за децентралізації, міська чи районна влада не переймається освітою. Адреси навчальних закладів можемо вам надати, але зробіть це без пафосу та з метою допомогти», – йдеться у заяві ініціаторів акції.

Заклик до депутатів і чиновників стрімко набирає популярності у користувачів мережі.

>>

У Гамбурзі з'явилися плакати з портретами українських військових

05.07.2017 20:02

Акцію провели напередодні саміту Великої двадцятки В Німеччині у місті Гамбург з'явилися плакати з українськими військовими, волонтерами та медиками. Про це повідомляється на сайт Українського кризового медіа-центру. Акція була проведена напередодні саміту Великої двадцятки G20, який розпочнеться в п'ятницю, 7 липня.
alt

"Уважно подивіться на ці обличчя" – "Look closely at their faces", - написано біля портретів українців. "Цей проект має дуже важливу мету - нагадати лідерів вільного світу, що Україна в 1994 році отримала гарантії безпеки за Будапештським меморандумом, коли віддала третій за величиною в світі ядерний арсенал. А тепер мужньо протистоїть російської агресії і захищає кордони цивілізації", - розповів співзасновник УКМЦ Геннадій Курочка. 

"Вільний світ повинен бути рішучим і більш активно протидіяти спробам реставрувати Імперію зла. Саміт G20 – це чудова можливість для світових лідерів змусити Росію зупинитися і почати діяти в правовому полі", – додала співзасновник медіа-центру Наталія Попович.
Повний текст читайте тут: https://styler.rbc.ua/ukr/zhizn/gamburge-poyavilis-plakaty-portretami-ukrainskih-1499273530.html

>>

Великопольський обрядовий рік у мистецьких творах

03.07.2017 20:19

    Упродовж останніх років Львівський музей історії релігії тісно співпрацює з Музеєм-замком Гурків у Шамотулах (Республіка Польща). Творчі зустрічі, презентації виставок стали невід’ємною частиною життя наших колективів.

    «Великопольський  обрядовий рік у творах Мар’яна Шварца і Яніни Клопоцької» – назва виставки, яку представлятимуть польські музейники цього разу у Львові.

    Мар’ян Шварц і Яніна Клопоцька – відомі у Польщі художники – жили і працювали в державі, в якій релігія займає досить вагоме місце в суспільному житті. Практично всі польські традиції та звичаї тісно пов'язані з релігією. Мешканці шанують і дотримуються встановлених костелом свят, радіють національним урочистостям і з повагою ставляться до історичних цінностей. Мабуть, це і стало основною причиною, що в творчості цих митців є чимало робіт, присвячених звичаям та обрядам рідного краю, які супроводжують людину протягом цілого року.

      «Лісок привітання весни», «Посвячення худоби навесні», «Хрестова хода», «Коли народжується Христос», «Колядники», «Закінчення посту», «Шамотуляни» (танці), «Обжинки», «Скубання пір’я», «Задушки» (поминання померлих) – назви цих робіт говорять самі за себе.  

    На виставці можна буде побачити також народні костюми, ознайомитися зі світлинами про свята і обряди в наші дні. Зокрема, про одне з найбільших свят Католицької церкви Божого Тіла (Свята Євхаристія).

    Урочисте відкриття виставки «Великопольський  обрядовий рік у творах Мар’яна Шварца і Яніни Клопоцької» відбудеться у середу, 5 липня, о 16 годині у виставковій залі Львівського музею історії релігії.

                                                     

                                          Руслана Бубряк, Ірина Цебенко,            

                                              наукові співробітники ЛМІР

>>

Зображено: 1 - 10 з 73

1 | 2 | 3 | 4 | 5 >>

Пошук

© 2012 Усі права захищені.