Новини

Городок туристичний: тут Іван Франко ледь не втопився, а Хмельницький шлюб брав

05.05.2018 23:19
Фото: Городоцька міська рада
Кожне місто має свою неповторну історію. І що більше місто, то більше туристів знають про нього і прагнуть хоча б раз відвідати. Однак, навіть маленькі містечка бувають дуже цікавими. Городок, що за 25 км від Львова, не числиться у туристичних маршрутах і про нього мало хто знає, крім місцевих. Та це не є перешкодою для ентузіастів своєї справи, – вони мають мрію зробити його популярним.
 
Екскурсовод Галина Вилійка-Ждан народилася у Городку. Ще із дитинства у неї було бажання розповідати історії про рідне місто, адже завжди відігравало важливу роль у її житті. Ось чому вона уже два роки проводить тут для всіх бажаючих екскурсії. Кореспондент ІА ZIK розпитував Галину, чим же може цікавити туристів Городок?
Фото: facebook.com/halya.v.zh
– Галино, розкажи будь ласка, як ти стала екскурсоводом і звідки у тебе така любов до рідного міста?
 
– Городок – то моя пристрасть. Люблю це місто, воно дійсно – моє. Відколи себе пам’ятаю, завжди фантазувала собі якісь історії про реальних та вигаданих персонажів цього давнього поселення (перша згадка датується 1213 роком). Проходячи повз старі будинки Городка, став, парк, Ратушу я бачу не лише архітектуру чи природу, але й всі ті драми, які мали місце тут. Тому мені завжди здається, що я живу не одне життя, а кілька, – завдяки всім цим історіям. За освітою я англійський філолог, але після закінчення університету почала працювати туристичним гідом. Не одразу, бо також треба здобувати додаткову освіту та отримати ліцензію. Та ось уже п’ять років я спеціалізований гід-перекладач.
 
– Коли вперше провела екскурсію Городком? Чи багато людей зібралося?
 
– Після всіх тих сотень екскурсій, які я мала у Львові та області, зрозуміла, що повинна розповідати людям також історію свого рідного містечка. Прочитавши багато літератури та поспілкувавшись із істориками, вперше провела таку екскурсію Городком два роки тому, у квітні 2016 року. Два тижні тоді оголошення у Фейсбук гуляло, плюс у церкві Благовіщення отець Михайло розповів, що буде така подія. Прийшло понад 70 людей. Це були як мої друзі із своїми родинами, так і незнайомці, яким було цікаво послухати про Городок. Маршрут був складений центральною історичною частиною міста, зокрема нашою «площею Ринок», (зараз майдан Гайдамаків). Тоді всі зібрані кошти відправили на допомогу хлопцям в АТО.
Фото: facebook.com/halya.v.zh
– Чим зацікавлювала людей?
 
– Ну, найперше потрібно максимально включити свою харизму (усміхається), тоді тобі комфортно і людям цікаво. Насправді, історія чи не кожного поселення – це велика книга, з якої можна дістати силу-силенну цікавих фактів та легенд. До прикладу, коли Богдан Хмельницький посилав козаків на Львів, то у літописах згадується, що вони залишили у дерев’яному храмі Городка церковне Євангеліє. Легенди ж мовлять, що у Городку Богдан Хмельницький брав шлюб. Однак, насправді, якщо проаналізувати цю історію, то виявиться, що за чутками як мінімум ще у десяти церквах Галичини Хмельницький брав шлюб. Тобто це частина галицьких легенд про Хмельницького. Цікавою є ще одна міська легенда: буцімто Іван Франко ледь не втопився у Городоцькому ставу. На межі ХIX-XX століть Городоцький став був культовим відпочинковим місцем. Сюди приїжджали зі всієї Галичини. Тут були чисті пляжі, гарний пірс, яхт-клуб, тенісний корт та багато іншого. Тож, люди кажуть, що молодий Іван Франко теж любив тут відпочивати і одного разу так далеко заплив, що ледь не втопився. Однак, фактичної інформації про таку подію ніде не знаходила. Натомість, тут сталася інша, не менш цікава, історія. Другом та близьким соратником Франка був отець Василь Загаєвич із села Вовчухи, що неподалік Городка. Одного разу, на травневі свята, отець запросив Каменяра до себе у гості. Так сталося, що через хворобу місцевого дяка нікому було читати «Діяння апостолів», тому на прохання Загаєвича це зробив сам Іван Франко. Як писав у спогадах Загаєвич, день перед тим той помагав йому на городі обробляти картоплю. А наступного дня вони разом поїхали до Городка у будинок відомого юриста та українського громадського діяча Озаркевича. Про що вони там говорили, ніхто не знає. Але можна припустити, що про свої пригоди у Вовчухах Франко обов’язково згадував. Тепер у цьому будинку, маленькій віллі Озаркевича, розташована місцева бібліотека. Всі ці історії нагадують нам, що Іван Франко та інші відомі діячі української культури та історії були такими ж звичайними людьми, як і ми.
 
– Чим може привабити потенційних туристів Городок? Як багато екскурсій вдалося тут провести?
 
 
Фото: Городоцька міська рада
– Туристів насамперед цікавить замок, тобто архітектура, або заклади, де можна відпочити. У Городку немає замку, всесвітньо відомої архітектури чи хороших кав’ярень і таких закладів, як у Львові. Однак, тут є чудова природа і свої маленькі цікавинки. Красиві храми із дивовижною історією, старий цвинтар, великий став, лебеді, річка, оригінальна Ратуша, кілька цікавих вуличок та привітні люди. У Городок їдуть в основному, за моїм визначенням, гурмани мандрівок. Тобто це такі люди, які вже бачили Львів та інші популярні місця Львівщини, але закохані у Галичину і шукають чогось нового та особливого. Неодноразово проводила у Городку екскурсії для таких туристів із Маріуполя, Одеси, Києва. Часто займаюся тим, що ознайомлюю учнів місцевих шкіл із історією свого міста. В цілому, бувають випадки, коли на тиждень кілька екскурсій Городком, а буває, що місяць нікого не має. Та, чесно кажучи, мої друзі-гіди дуже зацікавилися Городком, хоча спершу скептично сприйняли ініціативу проводити тут екскурсії. Городку потрібно ще багато чого зробити, щоб стати туристичним містечком.
– Що саме?
 -Навести порядок із водоймищами, зробити їх чистими і придатними для купання. Реставрувати старі будинки, зробити балкон Ратуші оглядовим майданчиком, започаткувати кілька популярних фестивалів та сприяти виникненню кафешок та розважальних закладів із місцевим колоритом. Багато різних ідей є. Але для початку булу б добре створити туристично-інформаційний центр, який займався б промоцією Городка та гуртував довкола себе людей, які зацікавлені у цьому. Влітку відбувся масштабний форум «Гал-ЕКСПО», де кожен район області презентував себе. Зокрема, мені дуже сподобалися ті зміни у туристичному напрямку, які відбуваються у Радехові, вони дуже швидко прогресують. А от Городок наразі відстає. Я лише фанат свої справи, волонтерка, яка любить своє місто та намагається зробити його трішки популярнішим і кращим, ніж воно є зараз. У перспективі Городок має шанс посісти своє місце серед туристичних цікавинок Львівщини. Звісно, що без створення чогось унікального та цілеспрямованої роботи – про місто й далі знатимуть лише місцеві та мандрівники-гурмани.
 
Юра Мартинович,
ІА ZIK  Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2018/05/05/gorodok_turystychnyy_tut_ivan_franko_led_ne_vtopyvsya_a_hmelnytskyy_shlyub_1317695
>>

Епоха субсидій закінчується. Все про монетизацію

01.04.2018 20:09

 

Картинки по запросу Житлові субсидії

Щоб українці самі могли вирішити – заплатити за газ або, наприклад, «прикрутити» і гроші заощадити. Журналісти з’ясували – як повинна працювати монетизація субсидій, і розповіли, які можуть виникнути проблеми.

Розмір субсидії, яку отримує чоловік – дві тисячі вісімсот гривень. І розмір його пенсії – дві тисячі п’ятсот гривень.

Петро Кадурін живе один у великому будинку. Платити за газ самостійно – пенсії не вистачає. Оформив субсидію. Зараз субсидія – це своєрідна знижка. Держава платить за електроенергію, газ, воду велику частину. А ви платите відносно небагато.

Але вже з першого січня наступного року – систему кардинально змінять. В Україні вводиться монетизація субсидій. Це означає, що замість знижки на оплату житлово-комунального господарства, людям видаватимуть живі гроші на руки. Так прописано в законі «Про житлово-комунальні послуги», за який було проголосовано Верховною Радою. Тобто рішення вже прийнято. Але який сенс в цій монетизації? Що за Вас платить частину комуналки держава, що вам видадуть гроші і ви повинні їх відразу ж віддати на ту ж комуналку – не все одно? Ні – переконують чиновники.

Припустимо, Петру Кузьмичу – видадуть його дві тисячі вісімсот гривень субсидії. І тепер він повинен буде оплачувати за газ повну вартість. Можна спробувати спалити менше газу. А гроші, які залишаться – витратити на свій розсуд. Але щоб при цьому не мерзнути – потрібно, наприклад – утеплити будинок.

Петро Кузьмич економить газ і зараз. У будинку замість котла і батарей – у нього встановлені конвектори. У кожній кімнаті можна регулювати температуру. Тепло у нього – тільки в спальні – де він проводить більше часу. В інших кімнатах – холодно.

За кожним конвектором чоловік встановив відбивачі тепла. Зробив їх сам з листів фольги і оцинкованого заліза.

Є в будинку і звичайна грубка на дровах.

Але навіть при всьому бажанні – економити вийде не у всіх. Ось, жителі старих багатоповерхівок, наприклад. У більшості будинків поквартирні лічильники на тепло встановити поки не можна. Так що сенсу ставити радіатори з терморегуляторами – немає. Та й на воді або електроенергії вже особливо не зекономиш. Норми споживання адже – зменшили.

І ще одне дуже важливе питання – якщо видати людям субсидії живими грошима – чи витратять їх на оплату комунальних? Петро Кузьмич в цьому дуже сумнівається.

Це велика проблема – визнають в Міністерстві соцзахисту. І кажуть – вже розробляють механізм – як забирати субсидії у тих, хто не платить за комуналку. У держави немає іншого виходу, крім як жорстко припиняти нецільове використання субсидій – підтверджує експерт Святослав Павлюк.

Після введення монетизації – буде перехідний період – видавати людям готівку почнуть не відразу – розповів прем’єр-міністр.

«На першому етапі це можуть бути особисті рахунки, куди зараховуватимуться кошти, якими можна буде розрахуватися тільки за відповідні види послуг – на наступному етапі це повинна бути чиста монетизація без будь-яких обмежень», – зазначив Гройсман.

Всупереч всім ризикам і проблемам – монетизація потрібна, оскільки діюча система субсидій, виконала головну функцію – захистила людей від різкого зростання тарифів, але, в той же час спонукає витрачати невиправдано багато енергоресурсів.

Після введення монетизації – контроль посилять. Кабмін прийняв рішення про створення реєстру отримувачів субсидій. Зараз цю соціальну допомогу отримують майже половина українських сімей. Більшість, і правда, її потребують. Але чимало і дуже забезпечених громадян, які просто приховують свої доходи і при цьому оформляють субсидію.

За це їх повинні позбавити пільг і змусити повернути всю незаконно отриману держдопомогу. Але поки що – нікого не зловили.

Правила видачі субсидії в Україні – вже дуже лояльні, кажуть експерти. Будь у людини хоч три квартири, хоч кілька дорогих машин – все це не привід відмовити у держдопомозі. Управління соцзахисту повинні слідкувати тільки за офіційними доходами. Поза камерою тут скаржаться – бачать, як до них приїжджають люди на дорогих позашляховиках. І безсоромно оформляють на себе субсидію. Систему треба міняти.

«Принаймні за кордоном, якщо ви претендуєте на субсидію ви повинні бути готові, що соціальний інспектор в будь-який момент може прийти до вас додому і подивитися, як ви живете – тобто коли бачать, що у вас якісь надмірні розкоші будинку – вам можуть відмовити в субсидії «, – говорить Наталія Синютка, експерт в сфері податкової політики.

Якщо не пускаєте інспектора додому – субсидії вас автоматично позбавляють. Але в Україні такі жорсткі правила поки не діють. Міністерство соцполітики має провести ще величезну роботу, щоб досягти соціальної справедливості – каже прем’єр Опозиційного уряду Борис Колесніков.

«Щоб люди, які потребують – отримали пільги живими грошима, а ті, які числяться пільговиками – їх не отримали – ось це дуже важливо. Визначити фактично потребують пільги і липових пільговиків. Тому що у нас в країні з 40 мільйонів населення, що залишилося – 24 мільйони пільговиків «, – зазначив він.

Тим часом Кабінет міністрів намагається стимулювати одержувачів субсидій економити енергоресурси. У минулому році люди, які не використали всю норму споживання газу – в кінці опалювального періоду отримали залишок живими грошима – в середньому по шістсот гривень. Подібну премію за економію уряд збирається видавати і в цьому році.

«Елемент економії є безпосередньо дуже важливим, щоб людина була зацікавлена ​​менше споживати ресурсів – в цьому зацікавлене і держава. І ми всіляко будемо стимулювати як енергозбереження, так і інвестувати кошти в енергозбереження через державний фонд енергоефективності», – заявив прем’єр Гройсман.

Днями Кабмін прийняв рішення додатково виділити 400 мільйонів гривень на програму теплих кредитів – люди можуть купувати, наприклад, котли на твердому паливі, частину грошей буде компенсувати держава.

Раніше в Мінсоцполітики нагадали, що автоматичний перерахунок субсидій на основі доходів громадян здійснюється не в квітні, як повідомили деякі ЗМІ, а в травні і жовтні. Але, в залежності від індивідуального запиту одержувача субсидії, перерахунок може проводитися і в інші місяці.

Дерело

>>

Нацбанк замінить монетами купюри по 1, 2, 5 та 10 гривень

15.03.2018 08:35

Національний банк України анонсував, що поступово замінюватиме банкноти номіналом у 1, 2, 5 і 10 гривень на монети відповідних номіналів. Про це повідомила прес-служба НБУ.

14 березня в Нацбанку проведуть презентацію нових монет номінальною вартістю 1, 2, 5 і 10 гривень. В НБУ зазначили, що ці монети з часом замінять банкноти відповідних номіналів, які нині перебувають в обігу.

Зазначається, що в країні можна буде розраховуватися водночас як новими монетами, так й банкнотами відповідних номіналів, допоки монети поступово не замінять банкноти в обігу.

В НБУ також нагадали, що оновлення номінального ряду національної валюти є плановим і почалося з банкноти номіналом у 100 гривень зразка 2014 року, введеної в обіг 9 березня 2015 року.

До слова, у листопаді 2017 року Національний банк підготувавпроект постанови, якою пропонується припинити карбування монет номіналом у 1, 2, 5 та 25 копійок, оскільки вони «припинили відігравати істотну роль у розрахунках населення за товари та послуги»

 Джерело: https://zaxid.net/natsbank_zaminit_monetami_paperovi_1_2_5_ta_10_griven_n1451322

>>

Приїзд високого столичного гостя в Городок.

25.02.2018 17:00

На свїй сторінці у Фейсбуку перший віце-прем'єр-міністр України-міністр економічного розвитку та торгівлі Степан Кубів днями написав : "Відвідав школу на Львівщині, де вчився Іван Бльок(Тур). Герой Небесної Сотні, який загинув 20 лютого на Інститутський. Пам'ять героя шанують у його рідній школі, а учні можуть переглядати світлини з Майдану." 


Подібними коментарями поділилися і інші чиновники місцевого рівня, для котрих приїзд столичного гостя став подією на якій можна попіаритись і "прогнутись" перед начальством від рівня директора Городоцької сш №3 п. Гелешка, керівника районного відділу освіти п. Яскевича і далі по висхідній аж до Кабміну.

На відміну від місцевих чинуш, учням школи та їхнім батькам цей приїзд радості не приніс, бо  дітям цілий день довелося дихати токсичними випарами ,  а їхнім батькам  з цього приводу тільки залишилось обурюватись в соцмережах. 

>>

"Братва"

29.01.2018 09:57

Ім’я російського художника, педагога, журналіста, куратора у галузі сучасного мистецтва Василя Мельниченка добре відоме мешканцям Омська (Росія). Кожен із його проектів був присвячений наболілим темам із життя Росії і зазвичай наштовхувався на різку критику з боку влади. Так склалося наприкінці 2014 року з виставкою «Братва»: світлини кореспондента «Ведомостей» Дениса Абрамова, пітерського фотографа Олександра  Аксакова, свердловського документаліста Дениса Тарасова, які вони зробили в козацьких таборах на Уралі, а потім на Сході України, – заборонили експонувати в Омському музеї «мистецтвознавці  ФСБ і міліції».

    Проте виставка «Братва» не перестала існувати: її двічі представляли у містах Німеччини. І ось сьогодні вона у Львові. «Тепер я радію, що виставка надійшла у Львів і залишиться в музеї (І. Ц. – історії релігії). Як художникові мені подобається, що кожного разу ці роботи знаходили нове просторове і міфологічне вирішення. Та як звичайна людина я хочу, аби ця проклята війна стала лише частиною музейного архіву і згинули всі мерзотники, для котрих війна стала компенсацією їхнього убозтва. Але хто поверне загиблих, хто висушить сльози матерів, чиїх синів і дочок убила російська армія?», – написав у своїй вступній статті до виставки її куратор і автор Василь Мельниченко. Він зазначив, що виставка «Братва» «присвячена новому типажу, що вийшов на арену європейської історії внаслідок анексії Росією частини України. Кримінал, який стоїть при владі в Росії, може впевнено спиратись лише на спільноту з кримінальною свідомістю, де не діють абстрактні норми закону, де все вкладається в рухову парадигму «погляд − рука», де нормою стає свавілля сильного, а ідеологією − вірити в те, у що вірить сильний».

   Другого лютого, у пятницю, о 16 годині Василь Мельниченко презентуватиме виставку «Братва» у Львівському музеї історії релігії.

                          Ірина Цебенко, завідувач інформаційного відділу ЛМІР

>>

80% вважає боротьбу з корупцією в Україні неуспішною

13.01.2018 15:29

У тому, що події в Україні розвиваються у неправильному напрямку, впевнені 74% населення. Одним із  трьох головних сигналів, що країна йде  у правильному напрямку,  для населення,  поряд зі «встановленням миру на Донбасі» та «загальним зростанням економіки», було б «притягнення до кримінальної відповідальності корупціонерів».

Абсолютна більшість населення (80%) вважає боротьбу з корупцією в Україні неуспішною, причому 46% – повністю провальною.    Успішність у боротьбі з корупцією вбачають  15%, причому лише 2,5%  оцінюють цю боротьбу як цілковито успішну. 

43% населення не бачать жодної інстанції, яка б активно боролася з корупцією в Україні. Решта населення активних борців з корупцією бачить у  засобах масової інформації,  журналістах (26%), Національному антикорупційному бюро (24%), антикорупційних громадських організаціях (21%), самому населенні (12%), країнах Заходу (11%). Серед державних інституцій, призначених боротися з корупцією, відносно кращими, на думку населення, видаються  лише  Спеціалізована антикорупційна прокуратура (10%) та Національна агенція запобігання корупції (9%). І зовсім не бачать як «борців з корупцією» такі державні інституції, як  Генеральна прокуратура (5%), СБУ (6%), поліція (3%), суди (2%),  Президент (3%), уряд, міністерства (2%), Верховна Рада (1%), влада на місцях (2%). 

Громадяни готові довірити формування антикорупційного суду двом інстанціям – представникам антикорупційних громадських організацій (42%) та експертам із західних країн (41%). Значно менше готові доручити цю справу депутатам  Верховної Ради (10%), суддям від органів судового самоврядування (10%), представникам Президента (6%). 

Більшість населення (54%) вважає, що слід законодавчо дозволити для боротьби з корупцією посадових осіб  використовувати метод провокації хабаря, не згодні з цим 26%

Загальнонаціональне дослідження проведено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з  соціологічною службою Центру Разумкова  з 15 по 19 грудня 2017 року в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей. Опитано 2004 респонденти віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

Фінансування опитування здійснене в межах проекту МАТРА Посольства Королівства  Нідерландів.

https://www.prostir.ua/?news=80-vvazhaje-borotbu-z-koruptsijeyu-v-ukrajini-neuspishnoyu

>>

«А ТОЙ ДРУГИЙ ПРАЗНИК – СВЯТОГО ВАСИЛЯ…»

11.01.2018 14:25

     У Музеї-садибі родини Антоничів (філія Львівського музею історії релігії) 14 січня, у неділю, о 13 годині народна мисткиня Марта Кулинич-Новицька презентуватиме виставку «Про Тебе, добрий Боже, мріє кожне людське серце». Художниця представить 22 картини, вишиті гладдю, на релігійну тематику. Серед них – «Богородиця Неустанної Помочі», «Ісус Христос стукає у двері». Будуть роботи із циклу «Богородиця в українських шатах»: гуцульська, тернопільська, лемківські.

    Марта Кулинич-Новицька – музикознавець за освітою, лемкиня за походженням. Вона учасниця Народного ансамблю пісні і танцю «Лемковина», докладає чимало зусиль для вивчення і популяризації культури лемків, а саме – відтворення автентичного лемківського вишивання.

    Майже двадцять років мисткиня захоплюється вишивкою. Вона оволоділа технікою художньої гладі, що дало можливість вишивати найвибагливіші візерунки, виражати у вишивці власне бачення світу, свої фантазії на будь-яку тему і в будь-яких кольорах. У творчому доробку майстрині понад сто вишитих ікон, чимало рушників, жіночих, чоловічих і дитячих сорочок, картини на світську тему. Марта Кулинич-Новицька – учасниця персональних і колективних художніх виставок у різних куточках України. Її твори знайшли своє місце у музейних і приватних колекціях як нашої держави, так і за її межами.

    За доброю традицією на Старий Новий рік – 14 січня – на свято Василя Великого до садиби Антоничів прийдуть засівальники, хлопці, які ходять від хати до хати і засівають домівки зерном, примовляючи при цьому різні побажання «На щастя, на здоров'я, на той Новий рік, щоб було краще ніж торік».

    Розпочне свято хор церкви Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ колядою «Добрий вечір тобі, пане господарю».

                                Ольга Дядинчук, Олена Малюга, наукові співробітники ЛМІР

>>

«Експонат місяця. Збірка Б.-І. Антонича ’’Три перстені’’»

04.12.2017 18:46

 

     «Доля була для Богдана-Ігоря Антонича водночас і жорстокою, і щедрою. Вона відвела йому короткий вік, (прожив 27 років. – О. М.) але не поскупилася на щедрий талант, який він зумів сповна реалізувати; замовчування, яке тривало майже вдвоє довше, аніж його життя, поступилося місцем визнанню, що перейшло межі України, а кілька генерацій молодих поетів назвали себе його учнями», – писав літературознавець Данило Ільницький у передмові до повного зібрання творів Антонича.

    Уже вісім років, як у селі Бортятині, що на Мостищині, діє Музей-садиба родини Антоничів (філія Львівського музею історії релігії). Тут постійно відбуваються презентації виставок, книг, тренінги, майстер-класи, читання лекцій, зустрічі з письменниками. Музейники шукають цікаві речі, оновлюють експозицію, комплектують фонди.

     Серед експонатів – прижиттєве видання Б.-І. Антонича – збірка ’’Три перстені’’, за яку автор отримав літературну премію Товариства українських письменників і журналістів імені Івана Франка. Її подарував на відкритті Музею і з нагоди 100-річчя від дня народження Антонича вірний і щирий друг поет Роман Лубківський. Це надзвичайно дорога, важлива, безцінна збірка не тільки для музейників, а й літературознавців, приватних колекціонерів. Вона має свою історію, незвичайну долю… Можливо, саме її майже століття тому тримав у руках сам Богдан-Ігор Антонич.

      Сьогодні ця історична реліквія буде головною на виставці «Експонат місяця. Збірка Б.-І. Антонича ’’Три перстені’’». Відвідувачі й гості Музею-садиби родини Антоничів зможуть детальніше ознайомитися з виданням, дізнатися його історію, а можливо, відчути дух самого поета. У цьому допоможуть самі музейники, а місцеві школярі декламуватимуть вірші Антонича із збірки «Три перстені».

     Захід відбудеться у четвер, 7 грудня, о 14 годині.

 

                                                                        Олена Малюга, Світлана Іванська,

>>

Спланований занепад «цісарського» курорту «Любінь Великий».

14.11.2017 18:42
Санаторій «Любінь Великий» на Львівщині знає і пам’ятає багато-хто. Заклад діючий на сьогодні, але перебуває у дуже жалюгідному стані. Люди, які приїжджають сюди зі своїми болячками, діляться враженнями: окрім цілющих сірководневих вод і лікувальних грязей, хорошого тут мало: приміщення старі-занедбані, подекуди гнилі, обладнання – залишки радянського часу. І це дуже сумний факт. Закрадається думка: санаторій доживає останні дні.
 
Кореспонденти IA ZIK вирішили відвідати заклад, аби побачити усе власними очима, а потім з’ясувати: чому ж така ситуація?
Фото:Юра Мартинович/ZIK
 
З історичної довідки про санаторій «Любінь Великий» відомо: заснований у 1778 році, розміщений за 25 км від Львова на березі річки Верещиця посеред великого старовинного парку. Це один із найстаріших бальнеологічних курортів не тільки в Україні, а й у Європі. Його унікальні природні сірководневі води і лікувальні торф’яні грязі понад 200 років приваблювали сюди тисячі хворих з серцево-судинною патологією, хворобами нервової, кістково-м’язової системи,опорно-рухового апарату, шкіри та гінекології. Свого часу тут лікував ревматизм австрійський цісар Франц-Йосиф I. Приїжджав сюди і брат королеви Англії Лорд Кембриджський. Санаторій відродився після двох світових воєн, успішно діяв у радянські часи. Чим приваблює оздоровниця тепер?
 
Мандрівка у «совок»
 
Прохолодний ранок пізньої осені. Вхід на територію санаторію вільний. Старий парк захаращений, але красивий у своїй дикості. Поблизу ні душі. Лише літня прибиральниця одиноко підмітає опале листя.
Фото: Юра Мартинович/ZIK
– Санаторій діє? Не закривають вас?, – питаю.
- Нас кожен рік закривають на зиму, бо нема чим топити. Бог його знає, як зараз буде, – відповідає старенька.
Заходимо у приміщення клубу-їдальні. Воно вражає своєю убогістю, не бачило ремонту десятки років. Зовні схоже на закинуту будівлю: побиті шибки, холодні поржавілі труби опалення, закинуті туалети. Посмішку викликає хіба оголошення на дверях про розклад проведення танців. 
Повз нас пробігає жінка з великою торбою.
 
– Ви тут працюєте чи відпочиваєте? – пробую зав’язати розмову.
 
– Та ні, – каже. – Я до дівчат, маю червоноградський трикотаж.
 
– А… Торгуєте? – продовжую. Вона киває ствердно і біжить по сходах догори.
 
Піднімаємося за нею. Зал їдальні. Замість опалення – кілька калориферів дують теплим повітрям. Працівниці з кухні вже перебирають принесені трикотажні речі. Коли побачили нас із фотоапаратом, знітилися, відразу запитали: «Журналісти?». За кілька хвилин про наше перебування на території санаторію знав не лише головний лікар, а й чи не весь колектив оздоровниці. На цьому наші самостійні «походеньки» закінчилися. Провели нас до адмінкорпусу до головного лікаря Зіновія Ціцюри, який «вам все розкаже». Пан Ціцюра багато обурювався, мовляв, на територію без його відома проникли сторонні особи, себто журналісти, та й ще зайшли в їдальню, а раптом ми занесли туди якусь хворобу. Говорив про приватну власність, воєнізовану охорону тощо. Попри «наїзди» вдалося отримати в головного лікаря і деяку інформацію.
 
Головний лікар санаторію Зіновій Ціцюра. 
Вже багато років тривають суди прокуратури з «Укрпрофоздоровницею» про повернення майна санаторію у власність держави, але, запевняє пан Ціцюра, це ніяк не впливає на роботу закладу.
Фото:Юра Мартинович/ZIK
«Судові справи нам нічого не заважають. Абсолютно, – запевняє головний лікар. Пояснює: «Ми боремося за те, щоб майно залишилося профспілковим. Санаторій 1778 року. Йому близько 250 років. Є у нас будівлі, які реально не можуть належати державі, побудовані ще за Австро-Угорщини. Тому, на наш розсуд, немає підстав, щоб це було передано у держмайно».
 
На запитання щодо фінансового стану, З.Ціцюра розповідає, що були і гірші часи. Каже: «Прийняв санаторій у 2011 році. Він був закритий з 2010 року, було 3,5 млн грн боргу. Збирали поворотну допомогу від депутатів, керівництва району, підприємців, аби погасити борг і запустити роботу».
 
У радянські часи, згадує пан Ціцюра, санаторій був загальносоюзного значення, сюди приїжджали близько 1,1 тис. людей у місяць – бракувало місць, щоб усіх охочих розмістити. Добре працювала система фондівських путівок. На сьогодні зі чотирьох спальних корпусів діє один – на 250 місць. І то його наповнюваність восени менша ніж 50%. Влітку, запевняє головний лікар, ситуація була краща – було й по 240 відпочивальників. Загалом, з його слів, санаторій цьогоріч обслужив близько 1,5 тис. осіб – не тільки за путівками, а й «комерційних» хворих. Вартість путівки – у межах 420-540 грн для одної особи за добу. У закладі працює близько 90 працівників. Зарплати невеликі, але заборгованості немає.
 
Цікавлюся, чи вкладаються якісь кошти у розвиток санаторію.
 
«В укрпрофоздоровницькі санаторії гроші ніхто не вкладає. Ми заробляємо самі на себе, – заявляє головний лікар. – Є калькуляція путівки, яка на даний час коштує 420 грн за добу. У калькуляції путівки є частка на благоустрій санаторію (10%). Відраховуємо дивіденди в інвестиційний фонд у Київ». Тобто, частина грошей йде власнику – «Укрпрофоздоровниці».
 
Загальної суми коштів, яка цього річ вкладена у благоустрій оздоровниці, пан Ціцюра так і не назвав. Натомість розповів, що вдалося зробити за час перебування на посаді: «Постелено близько 1300 кв м бруківки, покрито сайдингом фасад лічниці, поміняно усі вікна на пластикові у п’ятиповерховому житловому корпусі на 250 місць. Проведено заміну усіх котелень. Палимо тирсобрикетом і дровами. Поставлено чотири котли, які обслуговують діючі об’єкти. Проведено ремонт частити водогрязелікарні, ремонт іншої частини заклали у фінплан на 2018 рік. Роботи обійдуться у межах 250 тис. грн. Цього року перекрили дах на їдальні. Роботи обійшлися у межах 150 тис. грн. На наступний рік заклали перекриття даху на корпусі №6 – у межах 170 тис. грн. У планах – соляна шахта, критий басейн за інвестиційні кошти».
 
Головний лікар наче намагається щось підремонтувати, але візуально – це крапля у морі, порівняно з тим, що потрібно було б зробити, щоб привести санаторій до більш-менш пристойного стану.
 
Щодо можливої приватизації пан Ціцюра запевняє: поки тривають судові справи, питання так не стоїть. «Приватизація не вихід, – зазначає. – Питання у тому, якби у державі працювали усі структури, у тому числі фонд соцстрахування. Ми залежні від фондів на 50-60%. Ситуація би поліпшилася, якби в державі відновили санаторно-курортне лікування, а не тільки реабілітацію».
 
Далі нам дозволили продовжити екскурсію територією санаторію, але тільки у супроводі заступника головного лікаря Оксани Коваліско. Тобто: ні кроку вліво чи вправо. На всяк випадок навіть розставили охоронців по усій території. Як пізніше виявилося, не повели до корпусу, на якому висить табличка, де зазначено про приналежність до Мінсоцполітики.
 
Приміщення бібліотеки і ЛФК (лікувально-фізкультурний комплекс) зустріло нас не меншим застоєм совка, аніж їдальня. Хоча тут, на відміну від їдальні, батареї були теплі. У корпусі, де заняття з лікувальної фізкультури, бідненькі тренажери. Тут займалися декілька чоловіків – проходять реабілітацію після перенесеного інфаркту. Бібліотечний фонд – 8 тис. книжок. У читальному залі чисто, але на стінах процвітає грибок. У приміщенні, де зберігаються книжки, бібліотекарка просто собою заступала частину стіни, яку жахливо поруйнував грибок. Благала: «Я вас дуже прошу, не фотографуйте цього, бо мене звільнять».
 
Будівля водогрязелікарні, як повідомила О.Коваліско, частково після ремонту. Тут хворим проводять процедури з грязями та сірководневі ванни. У коридорі виразний запах тухлих яєць. Так пахне сірководень.
 
Подружжя львів’ян, яким на вигляд близько 60 років, якраз готувалося до прийому процедур у лівому крилі водоглязелікарні. Кажуть: купелі дуже помічні при болях у суглобах. Заради цього вони навіть готові миритися із некомфортними умовами перебування. «Якщо ви підете на той бік (у праве крило, ZIK) – там теж проводять такі процедури, але там просто жах. Тому всі хочуть у це крило, бо тут хоч після ремонту, – розповідають мені чоловік з жінкою. Вони щиро переживають за долю оздоровниці: «Хоча би трохи грошей виділяли на цей санаторій».
 
У праве крило лічниці нас, звичайно, не повели. Але ззовні там було видно чорні від бруду та розбиті шибки у вікнах.
 
Спальний корпус №6, де поселяють людей, порівняно з усім іншим, у більш-менш пристойному стані. Тут було тепло. Гаряча вода – за графіком. Відповідне оголошення висить при вході.
 
Лікувально-діагностичний корпус – старе приміщення, що теж давно потребує ремонту. Тут масивні дерев’яні сходи. У корпусі – масажні кабінети, кабінет рефлексотерапії (голкотерапії). Таке враження, час тут зупинився у позаминулому столітті. Під час прогулянки питаю старшу російськомовну жінку:
 
– Ви звідки?
 
– Из Донецка. Я уже десятый раз здесь…, – відповідає.
 
Жінка скаржиться на болі у колінах, тому періодично приїжджає сюди заради процедур. Щодо місцевого побуту знизує плечима: ви ж, мовляв, самі все бачите.
 
Під час екскурсії нам показали лише діючі корпуси, де приймають людей, але і вони в аварійному стані й потребують серйозного оновлення. Зі слів заступниці головного лікаря, на території давно не працює пральня – постільну білизну, рушники возять прати до Львова. Закрито гінекологічний корпус. Не приймають на реабілітацію дітей з ДЦП. Загалом – картина дуже невесела…
 
… Позаду корпусів санаторію, у лісопарку тече річка Верещиця. У ній – вода виразно синього кольору із різким запахом зіпсутих яєць, який розносить вітер. Не працюють очисні споруди?
 
Долю санаторію вирішує суд
 
Щодо майна санаторію «Любінь Великий» з 2011 року тривають суди. Прокуратура намагається в інтересах Фонду державного майна України відсудити майно у ПрАТ «Укрпрофоздоровниця».
 
У тому числі, прокуратура вимагає визнати недійсним договір купівлі-продажу двох спальних корпусів санаторію № 2, площею 708,3 кв, та № 4, площею 874 кв м, які «Укрпрофоздорониця» продала ще у 2001 році ТОВ «Наукові технології здоров’я». Згодом у 2004 році ця фірма перепродала приміщення місцевому ТОВ «Реабілітаційно-оздоровчий комплекс – санаторій Великий Любінь №1» (ТОВ «Роксвел №1»).
 
У 2013 році Львівський апеляційний господарський суд визнав за державою в особі ФДМУ право власності на майно санаторію «Любінь Великий», окрім згаданих двох відчужених корпусів. Суд мотивував тим, що приміщення спальних корпусів № 2 та № 4 придбано добросовісним набувачем. Як зазначається у судовому рішенні, фірма «Роксвел №1» вклала у реконструкцію корпусів 6,22 млн грн і таким чином були створені нові речі, а у попередньому вигляді вони фактично перестали існувати.
 
У березні 2014 року Вищий господарський суд України постанову апеляційного суду скасував і відправив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки рішення «ґрунтується на неналежних доказах… матеріали справи містять копії документів, не засвідчені належним чином». Судова тяганина триває досі.
 
Голова Львівської ОДА Олег Синютка не бачить іншого виходу для порятунку санаторію, окрім як повернути його державі. «Укрпрофоздоровниця, на превеликий жаль, продемонструвала неякісне управління, тому іншого способу як повернення його державі і далі інвестування державних коштів або пошук ефективного власника, я на сьогоднішній день не бачу, – каже О.Синютка. Голова ЛОДА зауважує: ремонт дороги та поліпшення сполучення Великого Любіня зі Львовом та з іншими містами – має стати поштовхом до розвитку цього курорту.
 
Позитивним прикладом О.Синютка вважає ситуацію щодо санаторію у Немирові, який держава відсудила і передала в управління Держприкордонслужбі. «Туди інвестуються кошти і на наступний рік це буде надзвичайно добрий і привабливий об’єкт, у якому будуть проходити оздоровлення багато військових», – каже він.
 
Новий реабілітаційний центр – великий, сучасний, але без «ізюминки»
 
Поруч із занедбаним санаторієм «Любінь Великий» на околиці селища на пагорбі, який з усіх боків прошивають вітри, височіє новозбудована багатоповерхова будівля – майбутній центр для реабілітації інвалідів. Будівництво розпочали ще у 2012 році і мали завершити у 2013-му. Сьогодні корпус майже готовий, однак не зданий в експлуатацію.
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Замовником будівництва є Львівський міжрегіональний центр соціально-трудової професійної та медичної реабілітації інвалідів, який очолює Григорій Дунас. Що цікаво, донька пана Дунаса – Мар’яна Монько була засновницею ТОВ «Роксвел №1», яке і викупило згадані два корпуси санаторію «Любінь Великий». Про це писали «Наші гроші». До слова, викуплені корпуси санаторію зачинені і ніяк не використовуються.
 
Сам же пан Г.Дунас запевняє: старий санаторій і новозбудований майбутній центр для реабілітації інвалідів – ніяк між собою не пов’язані. Новий центр – 100% власність держави, перебуває у підпорядкуванні Мінсоцполітики, а санаторій – власність приватної структури ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», яка грошей не вкладає, бо йдуть суди.
 
Вартість будівництва нового центру станом на 2015 рік становила 62 млн грн. Проектом передбачалося будівництво бальнеологічного корпусу, де мали бути лікувальні грязі, сірководневі ванни тощо. І це мало стати «ізюминкою» центру. Натомість збудованого лише один корпус, де гуртожиток-готель на 150 місць, тренажерні зали, бювет, куди довозитимуть мінеральні води із Східниці, Моршина, Трускавця, малий конференц-зал, їдальню, харчоблок, котельню, пральню, господарський двір. Ступінь готовності збудованого – 96,4%. У цей корпус вкладено 89 млн грн. Щоб здати його до кінця року, потрібно ще 8,4 млн грн. Зі слів Г.Дунаса, якщо кошти надійдуть, з нового року формуватимуть штат,набиратимуть працівників, і центр розпочне роботу.
 
Керівник центру спростовує, що на його спорудження збирали допомогу благодійників. Зокрема, заперечив причетність до цієї справи нардепа з Харкова Ігоря Котвіцького, який піарився у ЗМІ на темі благодійності для завершення центру з реабілітації інвалідів АТО у Великому Любіні. Сам нардеп на прохання кореспондента IA ZIK через Фейсбук підтвердив свою дотичність до проекту зі збору коштів на добудову центру, хоча суми пожертви не вказав. «Я не тільки зробив грошову пожертву, а й пропонував своїм колегам також фінансово долучитися до цієї важливої справи», - написав пан Котвіцький.
 
Будівництво бальнеологічного корпусу у новому центрі відклали до кращих часів. «Вся ізюминка мала бути закладена у цій бальнеології, якої наразі не буде», – констатує Г.Дунас.
 
Він запевняє: центр не може скласти конкуренцію санаторію «Любінь Великий», бо пропонуватиме зовсім інші послуги – реабілітацію, перекваліфікацію, підвищення кваліфікації людей з інвалідністю, у тому числі учасників АТО. «Це зовсім інший підхід і напрямок діяльності, – каже пан Г.Дунас. – Санаторій має тільки ванни і грязі. На сьогодні там треба робити капітальний ремонт всього, вкладати великі гроші. Не знаю, чи хтось наважиться. Там аварійна бальнеологія. Там треба побути один раз, побачити, щоби все зрозуміти. І це не має ніякого відношення до нашого реабілітаційного центру».
 
Відвідини Великого Любіня залишили сумне враження. Держава віддала унікальний бальнеологічний санаторій профспілкам – на сьогодні це приватна структура «Укрпрофоздоровниця», яка довела його до плачевного стану. Тепер держава судиться за майно санаторію, яке з кожним роком занепадає, а тим часом вкладає майже 100 млн грн у будівництво нового реабілітаційного центру, у якому не буде місцевої «ізюминки» – бальнеології… Важливо, аби у цій війні не було втрачено можливість для оздоровлення людей в Україні, на Львівщині, у Великому Любіні.
 
 
P.S. IA ZIK намагається з’ясувати перспективу санаторію «Любінь Великий», тому надіслано інформаційні запити в ФДМУ та ПрАТ «Укрпрофоздоровниця». Очікуємо відповіді.
 
 
  PS: Як виглядав санаторій "Великий Любінь" в часи "бабці Австрії" і міжвоєнний час можна подивитись за посиланням: https://jagel.io.ua/album805531  в альбомі "Великий Любінь - колись" на сайті "Gorodok - town"
>>

Творчі зустрічі у Бортятині

03.11.2017 19:49

Український  народ  має  давню  історію,  він  витворив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові.  А найголовнішою ознакою,  що  дає  йому право називатися нацією, є мова – найбільша духовна цінність, суть, основа буття. Цього року наша держава удвадцяте відзначає День української писемності та мови.

     Вже стало доброю традицією у Музеї-садибі родини Антоничів, що у селі Бортятині (філія Львівського музею історії релігії) у День української писемності та мови збиратися на літературну гостину. Письменниця Теодора Савчинська-Латик, поетеси Леся Процик, Ганна Волошинська, інші шанувальники образного слова, яких об’єднує любов до літератури, неодноразово приїздили до плебанії отця Василя. Сьогодні бортятинці чекають поетесу, художницю і педагога Ірину Токарську. Вона малює на склі, створює графіку, пише вірші, есеї, ілюструє книжки, займається витинанками.

     Восьмого листопада Ірина Токарська презентує поетичну збірку «Я ходила до раю», а також невеличкі есеї «Сторінки з Бартатівського щоденника». Письменниця вже багато років проживає у селі Бартатові. Мальовнича  природа, свіже повітря, спілкування з односельчанами, ще й залюбленість у землю, на якій живе, працює і кохає, надихали написання цих есеїв. Своїми полум’яними словами вона поділиться з гостями на творчій зустрічі.

     Дарунком для Ірини Токарської стане читання учнями Бортятинської школи її поезій: «Баба усе пам’ятає», «Хата, як білий човен», «Перший весняний промінь», «Переростають квіти».  

    На завершення зустрічі мисткиня проведе майстер-клас на тему «Осінь. Пласти нашарувань». Діти витинатимуть із паперу різні фігури й зображення, втілюючи в життя образи своєї уяви.

     Зустріч з Іриною Токарською відбудеться 8 листопада, у середу, о 13 годині у Музеї-садибі родини Антоничів.

                                                              Ольга Дядинчук, Олена Малюга,

                                     наукові співробітники Львівського музею історії релігії                   

>>

Зображено: 1 - 10 з 78

1 | 2 | 3 | 4 | 5 >>

Пошук

© 2012 Усі права захищені.