Новини

На Городоччині батько заступника голови райради збудує культурний центр за 18 млн грн

07.07.2019 09:33

Великолюбінська селищна рада, що в Городоцькому районі, 1 липня підписала договір з ТОВ ВКП «Спортавто» на створення центру культури, дозвілля і мистецтв Великолюбінської об’єднаної територіальної громади за 18,5 млн грн.

Про це стало відомо з сайту електронних закупівель Prozorro, передають “Наші гроші. Львів”.

Згідно з угодою, підрядник реконструює вже наявний народний дім в с. Завидовичі Городоцького району. Тут відремонтують саму будівлю – встановлять металопластикові вікна та двері, зроблять підлоги, стіни тощо та підключать інженерні системи. І після ремонту тут буде кінозал, студія звукозапису, виставковий та концертний зали. Також в центрі передбачено приміщення для занять хореографічної, вокальної, музичної, театральної студій та студії образотворчого мистецтва. Крім того, в приміщенні облаштують інтернет-кафе та електронну бібліотеку.

Роботи завершать до кінця 2020 року. «Спортавто» отримає 390 тис. грн прибутку, а на зарплати працівникам піде 1,7 млн грн.

На торгах фірма-переможець змагалася з ТОВ «Орбудсервіс». Під час аукціону учасники не знизили своїх пропозицій, однак ціна «Спортавто» була на 160 тис. грн дешевшою.

Компанія «Спортавто» працює на ринку з 1996 року, її юридичне місцерозташування – смт. Великий Любінь (Городоцький район). Засновником та керівником фірми є львів’янин Ігор Слонівський.

Підприємство «Спортавто» вже неодноразово фігурувало в матеріалах «НГ. Львів». Наприклад, минулого року фірма Ігоря Слонівського позмагалася за реконструкцію дитячого садка з підприємством «Обрій», яке до лютого 2018 року належало його дружині Лідії Слонівській. Тоді на торгах «конкуренти» вказували у своїх відомостях один і той номер телефону. Крім того фірми розігрували реконструкції амбулаторії та стадіону.

Загалом, за даними Clarity, протягом 2018-2019 років компанія «Спортавто» отримала замовлень на 49 млн грн, не враховуючи поточного підряду.

Як раніше повідомляли «НГ. Львів», Лідія та Ігор Слонівські є батьками заступника голови Городоцької районної ради Богдана Слонівського.

https://cynicallviv.com.ua/na-gorodochchyni-batko-zastupnyka-golovy-rajrady-zbuduye-kulturnyj-tsentr-za-18-mln-grn/?fbclid=IwAR3Bj1jXJJk6vax1nXXyVEbtybjHLDi5JSw4v6eKkEv9slLWnC5-9zphr2o

>>

Геополітика Великого князівства Литовського, або хто справжній союзник України

11.06.2019 20:18

Від перших місяців української незалежності 1991 р. новим імперативом наших сподівань у просторі міжнародної політики стали систематичні пошуки головного союзника України, який би надійніше підпер її суверенність. Спочатку таким союзником стала Польща і це протривало всі 1990-і рр. і захопило 2000-і: тоді Варшава стала надійним адвокатом України в просуванні наших проєвропейських інтересів та устремлінь, польські еліти активно включилися в розгортання всебічного полілогу з Україною, розпочалися знакові кроки із історичного примирення двох народів, які в минулому мали страшні конфлікти.

Усе це принесло значні плоди: польські політики, справді, стали важливим рупором в Європі і світі з ретрансляції українських ідеалів, на саму Польщу велика частина українського суспільства почала дивитися як на модель успішних реформувань та трансформацій постсоціалістичного, посттоталітарного суспільства. Проте під кінець президентства Л. Кучми (початок 2000-х рр.) Україна врешті постала перед обличчям Європи гігантським скопищем корупції, казнокрадства, цинічно-ненажерливого олігархату та огидного малоросійства. Міф про Україну як про «молодшу сестру Європи», «дещо занадто поруйноване суспільство», якій треба трохи допомогти, щоб вона увійшла до європейської спільноти, розвіявся. Польські еліти почали тверезо дивитися на Україну, на її ментальні й цивілізаційні сутності і, що закономірно, дещо охололи до цього союзника, в багатьох аспектах безнадійно хворого й отруєного міазмами охлократії, плебейства й самонеповаги.

Згодом до влади у Польщі почали приходити тверді консерватори (партія «Право і справедливість»), які цією ідеологією лише маскували правдиві принципи націоналізму, якими вони керувалися, вони ще тверезіше подивилися на правду українського буття, ще ретельніше відмежувалися від українського політичного й соціального бруду і вирішили частково повернутися до давніх геополітичних стратегем імперської політики Польщі на сході Європи, тобто до планів та ідей гегемонізму та легкого шовінізму, до старої Яґеллонської імперської ідеї, в планах якої український простір розглядається лише як простір для польської експансії. Після гострих заяв польських політиків вже у 2010-і рр. у сфері історичної пам’яті щодо української внутрішньої ідеології (критика ними ідей українського вольового націоналізму, історичних практик ОУН і УПА) стало годі говорити про Польщу як головного союзника України.

Після «революції троянд» 2003 р. в Грузії і приходу до влади відверто демократичного, прозахідного уряду М. Саакашвілі на перше місце у сфері союзницьких пошуків України вийшла Грузія. Ця країна історично близька нам: цивілізаційно ми спільно тяжіємо до Чорномор’я, в українців і грузинів розвинулися потужні форми визвольного, антиімперського націоналізму, чим два народи завжди вельми лякали Москву, і тому регулярно накликали на себе дуже жорстокі репресії з її боку; геополітично Грузія й Україна пов’язані тим, що географічно стоять на південно-західній межі російського імперського простору, і тому мусять якось взаємодіяти, аби вижити. Після кардинальних і бурхливих реформ президента М. Саакашвілі Грузія постала новою моделюю для України: мовляв, так, Польщу, цю середньоєвропейську цивілізацію, ми наслідувати не можемо, але ось рідну нам за совєтською спадщиною Грузію «потягнемо» наслідувати в усіх аспектах. У 2008 р. нас ще більше здружила війна Росії проти Грузії. Однак незабаром виявилося, що грузинські реформи програють совєтському менталітетові: після реформатора М. Саакашвілі до влади прийшов олігарх Б. Іванішвілі, соціальні трансформації виявилися поверховими, і цю трагічну кавказьку країну (1/3 її території виявилася окупованою Росією) знов великою мірою накрили мороки бідності, нестабільності, тупцювального розвитку.

Нарешті, у 2010-і рр. чітко вималювався новий головний союзник України на геополітичному горизонті – Литва. Особливо ця лінія посилилася, коли владу в цій гордій, завзятій маленькій країні очолила Даля Грибаускайте – політик твердий, принциповий, активний. Сьогодні ця жінка, здається, є найпопулярнішим політиком в Україні і, якби так вона, уявно скажемо, виставила свою кандидатуру на президентських виборах, то, мабуть, перемогла б. І це справедливо: саме Д. Грибаускайте показала світові, що таке роль особистості в історії і політиці, зуміла вивести геополітичну стратегію своєї цілком не потужної держави на рівень особливо впливової в Європі; саме Литва є сьогодні головним «сторожовим псом» Європи супроти імперських і деструктивних зазіхань Росії, її рішуча політика, різкі заяви, сувора настороженість і войовничість супроти російського монстра раз у раз будять європейців із млосного сну загальної ситості та благодушної ліберальної ілюзорності і нагадують, що «Ганнібал біля воріт!», «Рим – у загрозі!».

За 1990-і і 2000-і рр. ми побачили, як три колишні совєтські нації Балтії – литвини, латвійці й естонці – перетворилися на три глибинно модернізовані, мобільні, високоосвічені, пройняті пружним націоналізмом народи. І на чолі їх стоїть саме Литва: перейнята міцною ідеосанкрезією проти всього совєтського, максимально окциденталізована, горда у своєму націоналізмі. Це, справді, сьогодні єдиний геополітичний союзник України, який розуміє всі наші болі (Литва ніколи не спокуситься маривами власного імперіалізму, як Угорщина та Польща, щоб сваритися із сусідами перед обличчям російської загрози), який пережив усі ті самі етапи націєтворення, що й українці, який найглибше є зацікавленим у розумній, міцній та надійній геополітичній конструкції Середньої Європи, тобто простору між Балтикою і Балканами, між Альпами і Чорним морем, щоб максимально стабілізувати її.

У цьому місці настав час поговорити про геополітику Великого князівства Литовського, яке колись, на недовгий час, стало найбільшою державою Середньої Європи, вкинуло в її цивілізацію особливі ферменти і розтануло, щоб бути для нащадків вічним привабливим маривом, вічною спокусливою fata morgan’ою як країна вільної гармонії станів і народів, релігій і культур. Відлунням саме цієї держави є сучасна Литва.

Спочатку трохи історії. Литовська народність сформувалася в Середньовіччі з п’яти головних балтомовних (лето-литовських) етнічних груп: ятвягів, голіндів, жемайтів, авкштайтів і, власне, литви. Ці народи згуртувалися, загартувалися і зміцніли у ХІІ–ХІІІ ст. під натиском німецьких лицарів-хрестоносців, які прийшли в Балтію, щоб християнізувати язичників, і робили це дуже жорстоко. У ХІV ст. Литва не тільки вистояла перед хрестоносцями, але й сама поволі пішла в наступ, особливо в південному напрямку, на землі русичів (в нинішню Білорусь), які переживали тоді об’єктивно-фатальний період загальної деградації. До кінця ХІV ст. Литва за князів Гедиміна й Ольґерда захопила центральні землі теперішньої України – Волинь, Полісся, Сіверщину, Поділля, Середнє Подніпров’я. Піком її експансії можна вважати 1450 р., коли держава Вітовта Великого на півдні сягала Чорного моря (Хаджибей, нинішня Одеса, був її головним портом), на сході її землі простягалися далеко за Смоленськ і Брянськ і підпирали Москву на віддалі якихось 200 км., на заході через Підляшшя литовські володіння вклинювалися в корінні польські мазовецькі простори, а на півночі князівство тонким клином виходило через Жмудь до Балтійського моря.

Видатний український історик та історіософ Мирон Кордуба (1876 –1947) вважав, що саме перехід українських етнічних земель під владу Литви став вирішальним моментом в історії України й великою мірою всієї Східної Європи (стаття «Найважливіший момент в історії України» – «Літературно-науковий вісник», 1930, №6). Якраз у ХІV–ХV ст. в умовах політично відкритого Великого князівства Литовського в Україну прийшли перші переломні західні цивілізаційні віяння: католицькі духовні впливи, міське (магдебурзьке) право, яке сформувало нову культуру міст, етика лицарства, латиномовна культура; якраз межі ВКЛ розірвали єдність русько-православного простору, який тягнувся від Подніпров’я до Білого моря і Волги, дали можливість вистояти новій українсько-руській ідентичності і цим витворити своєрідний бар’єр перед майбутньою експансією Москви на захід; якраз Литва стимулювала нову колонізацію та боротьбу на південному фронті українського етнічного простору, з чого народився феномен українського войовничого козацтва. Інакше кажучи, українська нація, як і білоруська, сформувалася у своїх головних цивілізаційно-ментальних особливостях саме в литовських період.

Велике князівство Литовське не встояло перед викликами історії: спочатку його «всмоктала» в себе, хоч і менша, але етнічно міцніша, польська держава, і так постала в 1569 р. Річ Посполита, а згодом частинами його простір проковтнула Москва, успішно використовуючи для цього демагогічну й облудну пропаганду «єдності русько-православного світу», що давало їй можливості раз по раз робити своїми агентами, найманцями й донощиками всіх тих православних русичів, які повірили, що Москва йде їх «визволяти», їм «допомагати», їх «духовно й релігійно просвітлювати». Однак історична спадщина ВКЛ, хоч і зовні не дуже видима, покрила весь простір від Балтики і майже до Чорного моря, надавши трьом основним народам у ньому – литвинам, білорусам та українцям – ментальних ознак вірності окцидентальним принципам організації своєї цивілізації, пройнявши їх власне середньоєвропейським духом культуротворення та естетичного сприйняття світу, прищепивши їм особливу громадянсько-демократичну свідомість. Тому цей простір був таким ненависним для ординсько-деспотичної Москви, тому вона з таким шаленим завзяттям викорінювала в ньому всі рештки пам’яті і самобутні форми культури, систематично знищуючи ці три народи впродовж ХVІІІ–ХІХ ст.

Велике князівство Литовське мало свою геополітичну ідею. Вона базувалася на чотирьох головних принципах: 1) творити забороло проти наступу німецьких хрестоносців, серед яких часто було багато лицарів з усіх країн Західної Європи, на півночі; 2) організовувати системне протистояння наступові Москви на сході; 3) стреміти до Чорного моря на півдні; 4) вибудовувати систему союзів із народами Середньої Європи на заході (знаменитий з’їзд правителів цього макрорегіону в Луцьку 1429 р. на запрошення Вітовта Великого). Усі ці постулати міжнародної політики князям Литовсько-руської держави до кінця не вдалося виконати, і в цьому полягала основна причина занепаду ВКЛ, проте вони залишилися його геополітичним заповітом у понадчасовому вимірі.

У сучасності геополітична ідея ВКЛ знову проступає основними своїми контурами. Зрозуміло, історія внесла в неї корективи, тому, скажімо, 1-й принцип – протистояння німецькому наступові – відпав сам собою. Три інші – до сьогодні актуальні. І те, що нинішня Литва займає надактивну саме середньо- та східноєвропейську позицію, тобто не перетворюється на маргінальну регіональну державу, хоч і успішну в соціально-економічному плані, але з вузькою геополітичною перспективою, як Латвія чи Естонія, а будує ширші плани, підтверджує нашу тезу.

Зрозуміло, великою проблемою для геополітичної мобілізації цього простору є сучасна Білорусь – національно анемічна, авторитарна, залежна від Росії. Водночас такий стан Білорусі є тим викликом, який повинен якраз актуалізувати геополітичну ідею Великого князівства Литовського як неодмінного фактора для стабілізації простору на межі Середньої і Східної Європи (цю межу традиційно географи проводять по Дніпру і до Ризької затоки на Балтійському морі), між Балтикою і Чорним морем. Утримання Білорусі як суверенної держави, постійні цивілізаційні й культурні впливи на неї з боку Європи, стимулювання в усіх аспектах білоруської національної ідентичності – це ті аксіоми, які єдині можуть забезпечити простір Середньо-Східної Європи від інвазії в різних формах Росії. Тож тема Білорусі має стояти головною в порядку денному в міжнародній політиці всієї Середньо-Східної Європи: допоки Білорусь буде зберігати в собі цивілізаційну пам’ять, яку в ній витворило ВКЛ, як це ще є зараз, доти вона буде опиратися цілковитому поглинанню її з боку Росії.

Другий заповіт геополітичної ідеї ВКЛ: активна міжнародна політика на Чорному морі. Колись саме литовські князі подарували для поляків ідею «Польщі від моря до моря», яку самі не змогли реалізувати. Сьогодні роль головного протагоніста, лідера чорноморських ініціатив повинна взяти на себе Україна. Тому такі постулати, як активна союзницька політика з державами Закавказзя (Грузія, Вірменія, Азербайджан) і підтримка поневолених народів Кавказу, геополітична співдія з Туреччиною, включення балканських держав у чорноморські ініціативи, нові культурологічні та торгово-економічні проекти в просторі Чорного моря, побудова нового великого міста-порту на березі Чорного моря для того, щоб воно стало символом і провідником наступальної політики України в Чорномор’ї, тощо – це аксіоми нашої геополітичної ідеї.

Третій заповіт геополітичної ідеї ВКЛ: організація системної міжнародної оборонної лінії щодо Московії. Тут напрошується ще одна історична підказка: ще в ХІV ст. литовські князі зрозуміли, що для ефективного протистояння агресивності Московського князівства потрібна геополітична співдія із тюркськими державами, які б атакували Москву з півдня. Сьогодні очевидним є, що саме від мобілізації тюркських народів і держав, які тягнуться від Кавказу до Сибіру, залежить, наскільки теперішня агресивна Росія буде підважена геополітичною активністю та демографічними процесами в середовищі цих тюркських держав і народів. Тому живою ідеєю спадщини ВКЛ є підказка провадити з боку всіх держав Середньої Європи, передусім з боку України, відкриту політику союзів і співпраці з країнами Центральної Азії (Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Киргизстан) для формування в них нового геополітичного візіонерства, яке б відводило їх від совєтської спадщини, будило сильніші національні почуття, орієнтувало б на окремі цивілізаційні програми розвитку з геополітичним проектом того, що саме тюрки мають бути головною міжнародною силою в Серединній Євразії, а не Росія.

І четвертий заповіт геополітичної ідеї ВКЛ: активна політика в просторі самої Середньої Європи. Колись чеські гусити планували запросити на престол незалежної Чехії великого литовського князя Вітовта, і це була одна з небагатьох ініціатив, яка мала по-новому зміцнити цивілізаційну своєрідність Середньої Європи. Сьогодні роль країн із простору колишнього Великого князівства Литовського якраз має полягати в тому, аби «відтягувати» всі середньоєвропейські держави (від Польщі до Північної Македонії та Болгарії) від однозначної, в чомусь засліпленої, орієнтації на Захід, що веде до демографічного висотування середньоєвропейських народів, коли вони мільйонами покидають свої країни і виїжджають на багатий Захід, до заникання їхніх своєрідних культур, коли вони всуціль вестернізуються ментально, втрачають свою оригінальність, до нерозуміння ними загроз із боку Росії, коли середньоєвропейські еліти стають пасивними, в усьому покладаючись на США й НАТО й відмовляючись від активної оборони цивілізаційних сутностей Середньої Європи (сьогодні великі і впливові проросійські середовища є в Угорщині, Словаччині, Чехії, навіть у колись ультраантиросійській Польщі, не кажучи вже про Сербію і Болгарію). Тож ідея країн із простору Великого князівства Литовського нині полягає в тому, аби мобілізувати й націлити Середню Європу на глобальне цивілізаційне протистояння Росії в усіх аспектах міжнародного життя.

Підсумок. Теперішнє зближення України і Литви, яке відбувається об’єктивно, без зусиль якихось політичних груп і течій, означає реанімацію геополітичної ідеї Великого князівства Литовського, яка, своєю чергою, має органічну та сакральну історичну традицію. Це – закономірний результат цивілізаційного, духовно-культурного, ментального розвитку наших народів. Історичною місією Великого князівства Литовського було зміцнювати і розвивати самобутність східної частини Середньої Європи і ця місія залишається вічною та насущною для сучасності, хоча і в дещо змінених суспільно-політичних умовах.

Сьогодні литвини є найбільш антиросійською нацією в Європі. Цим антиімперством пройнята вся суспільна і культурна свідомість цього народу. Суттю теперішнього історичного моменту для всієї Євразії є проблема повернення на світову політичну арену Росії як суперімперії. За це зараз змагається в надзусиллях режим В. Путіна. Він кладе на карту все, чим володіє Росія. Закономірно, що головним об’єктом російської експансії стає Середня Європа, хоча метою є, безумовно, ширші і масштабніші плани. Тож війна на Донбасі – це лише перший удар. Що цей удар буде мати свою «тяглість», передусім розуміє «сторожовий пес» Європи. Тому так послідовно і так скрупульозно використовують литовські політики й ідеологи всі можливі міжнародні важелі впливу і засоби пропагандивної дії, аби протистояти цій російській експансії. Сучасні українські політичні еліти мають усвідомлювати це і вибудовувати геостратегію держави так, аби вона максимально ефективніше включала цей фактор активності малого, але вельми мудрого і завзятого народу, народу, що у свій час створив понадчасову геополітичну ідею Великого князівства Литовського, від реалізації якої залежать стабільність і самобутність Середньої Європи.

 

https://vgolos.com.ua/articles/geopolityka-velykogo-knyazivstva-lytovskogo-abo-hto-spravzhnij-soyuznyk-ukrayiny_999154.html

>>

Дістало!!! Одиночна акція протесту під Городоцьким судом.

05.06.2019 18:24

Сьогодні під Городоцьким районним судом пройшла одиночна акція протесту в зв"язку з зволіканням суду у вилученні доказів по криміналу

відео   https://www.facebook.com/100008374566768/videos/2348865882069208/ .

Зі слів протестувальника в с. Бучали Городоцького району незаконно (ніби-то за сфальсифікованими документами) було оформлено спадщину. "Я воюю, а Городоцький суд малює" - ще одна "кричалка" акції.  

  Олег Ягель

>>

До 140-річчя від дня народження отця Василя Антонича

14.05.2019 21:11

 

        15 травня 2019 року минає 140 років від дня народження отця Василя Антонича, батька відомого українського поета Богдана-Ігоря Антонича. Цього дня у селі БортятиніМостиського району Львівської області, у церкві Успіння Пресвятої  Богородиці УГКЦ, яку збудував 1936 року і у якій правив, о 8 годині відбудеться Служба Божа за отця Василя Антонича і його родину. Опісля тут відкриють і посвятять меморіальну таблицю з написом «Церква побудована отцем Василем Антоничем (1879-1947) 1936 року. Архітектор Василь Нагірний». Потім уся громада відвідає місце останнього спочинку Антоничів на Бортятинському кладовищі, де запалять  свічки і покладуть квіти.

>>

На території однієї зі шкіл міста її працівник на очах у дітей побив собаку та кинув його в річку (оновлено).

03.04.2019 18:25

У Городоцьке відділення поліції 2 квітня надійшло повідомлення від місцевого мешканця про те, що на території однієї зі шкіл міста її працівник на очах у дітей побив собаку та кинув його в річку.

У Городку чоловік на очах у дітей побив пса та викинув його в річку

Про це повідомляє відділ комунікації поліції Львівської області.

За фактом відкрите кримінальне провадження за ч.2 ст.299 Кримінального кодексу України (жорстоке поводження з тваринами). Санкція статті передбачає – обмеження або позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років.

Правоохоронці встановлюють обставини події, а також причетних до неї осіб.

Leopolis.news

_________________________________________________________________________________

 Історія з собакою має продовження, додаємо інші точки зору з приводу  проблеми піднятої в статті.

 Тетяна Саварин 

 Я – вчитель Городоцького НВК №2 і я не можу мовчати. На всю країну у вечірньому праймі основних каналів прогримів скандальний сюжет про жорстоке вбивство тварини працівниками школи. Основне звинувачення спростоване однозначним шляхом – собака живий і, за висновками ветеринара, неушкоджений. Вірю в подальше чесне розслідування справи правоохоронними органами і хочу поговорити про ще один моральний аспект проблеми. 
Ми готові засуджувати, поливати брудом, вимагати розправи, не потребуючи доказів та фактів. Моя школа була несправедливо виставлена на всю країну філіалом пекла. Цього вже не змінити. Літня жінка, проходячи вчора повз подвір’я школи, де діти гралися з «загиблим» собакою, плюнула в бік воріт і крикнула: «Шкуродери!». Інформаційний привід створено, ярлики наліплено. В соцмережах борці з жорстокістю пропагують гуманізм і справедливість, пропонуючи четвертувати працівників школи, переламати їм руки-ноги без суду і слідства, втопити в річці тощо. Я зробила невелику нарізку зі скріншотів коментарів під дописом на фейсбук-сторінці ТСН, просто прочитайте. Допис з інформацією про вбивство собаки висить вже дві доби, він не оновлений і не виправлений (не кажучи вже про якісь вибачення), люди продовжують коментувати та репостити недостовірну інформацію. Show must go on. Високі стандарти журналістики. Можливо, все це має просто відвертати увагу людей від ситуації в країні?
Мені прикро, що ми не зважуємо наслідки своїх вчинків, що ми діємо на емоціях і так і не навчилися банально фільтрувати інформацію та думати своєю головою. Мені страшно, що діти сприймають як рольову модель поведінки вакханалії в соцмережах, де критичне мислення замінюють агресією та відчуттям вседозволеності. 
Я проти жорстокості до тварин. Я проти жорстокості до людей.
#ПідтримайШколу #ЗаСправедливість
______________________________________________________________________________________________

Роман Смірнов 

Поширюю новини про собаку з перших уст, щоб не було домислів та припущень. Собака в основному зараз почувається добре, правда реагує права лапка, болить . Сьогодні цілий день був з ним у Львові на обстеженні. У собаки кличка Лакі, навіть знайшовся господар. Собака насправді щасливчик. Це все, що стосується собаки. Але, насправді мене дивує, що увага зосереджена тільки на тому живий собака чи ні? Допускаю, що багато людей й не знають, що є другий собака, який 10.12.18 р. таки загинув в клініці. Сьогодні я теж там був та отримав підтвердження, що собака на своїх ногах вже не стояв, був у тяжкому стані. Багато дітей школи бачили, як собака лежав біля їдальні, як його переносили. Як сама викладач допомагала дітям рятувати собаку та відвезла до вет. клініки. Діти знають, як довго в підвалі стояв жахливий запах, де був той собака. І тут відбувся ще раз факт жорстокого поводження з тваринами. Діти ще не встигли оговтатись від попередньо випадку, як трапився другий. Чому межа реакції дорослих та дітей є смерть? А вдарити, проте не вбити це норма? Про що взагалі йдуть розмови? Собака живий ! Це дуже добре, слава Богу! А діти як? От про дітей хтось думає? Про їхній психологічний стан? В школі тільки й мова : «Собака живий!», постраждала репутація школи. А от діти – це така неважлива річ, вони так і залишились на задньому плані. Зі своїми переживаннями, та тепер ще й потребою захищатись від нападків інших дітей. Школа – це діти перш за все! Це не стіни! Яка була проведена робота після загибелі другої собаки з дітьми, які намагались врятувати її, які отримали стрес від побаченого? НІЯКОЇ !!! З ними не розмовляли ні керівництво школи, ні професійні психологи, яких мала залучити та ж сама школа. Діти залишились на одинці зі своїми переживаннями! І тільки батьки тих дітей знають, як вони не могли спокійно спати вночі. Тепер трапилась знову жахлива подія. Давайте спитаємо чи була проведена цього разу розмова зі сторони керівництва школи та психолога з тими дітьми, які стверджують, що бачили, як били собаку? Не залежно в яку б сторону вона не йшла: бачили чи привиділось, чому так сказали, як себе зараз почувають? Діти та їхній стан нікого знову не цікавили. Цим питанням хтось протягом наступного дня переймався? Ні! Основне – «собака воскрес!» Знову діти на далеко задньому плані, про них ніхто так і не згадав, робота психолога не було проведена. Так що ви, ті що так переживають за репутацію школи, робите для дітей тієї школи!? Багато дітей ходить та кажуть тим дівчаткам: «собака воскрес!» А це вже зародження булінгу в адресу й так вже натерпівшихся дітей. Що робить керівництво школи та педагоги ? Знову нічого ! У них ейфорія - «Собака воскрес!» Так це ж ви, дорослі, та ваша бездіяльність і породжуєте булінг в школі. Про яку ж тоді репутацію ви так турбуєтесь!? Стати на захист дітей вже після неодноразового випадку вашої бездіяльності – це злочин? Це наслідок! А причина – це ваша бездіяльність, безсердечність, байдужість. Ви, педагоги, як зайшли журналісти до учительської, турбувались тільки тим, що у вас хвилини відпочинку забирають! І це при тому, що ще вчора діти були переконані, що собака загинув! У вас навіть цей факт не пробудив трошки людяності. Тобто, як завжди, діти з якими ви працюєте та їхні переживання – для вас це не ваша турбота. Ці дівчатка – маленькі герої! Бо бачило більше дітей – сказали тільки одиниці. Комусь заборонили щось говорити, не зважаючи на те, що дитина пережила. Бо є репутація школи, а дитина – переросте. Переросте, та якою виросте??? Я радий, що все більше дітей росте сміливішими за нас, здатними на співчуття, яке для дорослих виявилось непотрібною річчю. Як часто навіть в коментарях спитали: «Як там діти?» Читаючи їх, я бачу, що діти знову на задньому плані. Їхній стан турбує тільки їхніх батьків. Хтось зібрав їх та скерував до психолога ? Наприклад ті, що так турбуються про репутацію школи? Вчинки завжди більше говорять за слова! Поки я вчинків на допомогу дітям ніяких не побачив, а тільки зародження булінгу зі сторони інших дітей, та знову та ж бездіяльність від педагогів. В правильному напрямку рухаєтесь, педагоги! У школі великі проблеми, не всі про них говорять, бо репутація…. Незабаром у вас виникне нова велика проблема у дітей, та чи буде вона вас турбувати ? Яка межа для початку вашої реакції ? Смерть???

 

>>

У Городку ввели нові тарифи на воду

10.03.2019 11:03

 

На міськвиконкомі прийнято тарифи на водопостачання та водовідведення КП "Городоцьке ВКГ". Про це повідомляє прес-служба Городоцької міської ради.

На черговому засіданні міського виконавчого комітету, що відбулось 1 березня, прийнято рішення "Про встановлення тарифів на послуги, які надаються КП "Городоцьке ВКГ" з централізованого водопостачання та водовідведення та  з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем)".

Рішенням встановлено тарифи на послуги, що надаються комунальним підприємством "Городоцьке водопровідно-каналізаційне господарство": 

  • централізоване водопостачання – 16,25грн./м3 (з ПДВ 20%);
  • централізоване водовідведення – 18,65грн./м3 (з ПДВ 20%);
  • централізоване постачання холодної води з використанням внутрішньо-будинкових систем – 17,42 грн./м3 (з ПДВ 20%);
  • централізоване водовідведення з використанням внутрішньо-будинкових систем – 19,36грн./м3 (з ПДВ 20%).

Рішення у повному обсязі разом із додатками опубліковано у розділі Публічна інформація на офіційному інтернет-сайті Городоцької міської ради, також буде оприлюднено цього тижня у черговому номері газети "Народна думка". Тарифи вступлять у дію через 15 днів з дати оприлюднення у засобах масової інформації

Джерело: https://lviv.sq.com.ua/ukr/news/novini/

>>

«Наче Остап Бендер»: Мер Городка на Львівщині звітував про виконання програми, якої не існує

07.03.2019 17:53
Міський голова Городка, що на Львівщині, Роман Кущак звітував на сесії міськради про виконання Програми соціально-економічного та культурного розвитку м. Городок Львівської області за 2018 рік, хоча насправді така програма Городоцькою міською радою не розроблялась та не затверджувалась, а тому у 2018 році не могла виконуватись.
 
Про це повідомили в ГО «Розвиток Городоччини».
 
Як зазначають у ГО, звіт міського голови – це один з інструментів контролю за діяльністю міської влади та обґрунтованого висловлення довіри чи недовіри міському голові. «Проте, як виявилось, аби не провалити звіт перед громадою та отримати недовіру, не обов’язково звітуватись про виконання запланованих заходів, а вистачить створити, наче Остап Бендер, ілюзію роботи», – зазначають активісти.
 
Відтак, зауважують в ГО «Розвиток Городоччини», надати оцінку роботі міського голови за рік неможливо, оскільки насправді така програма Городоцькою міською радою не розроблялась та не затверджувалась, а тому у 2018 році не могла виконуватись. На думку активістів, відсутність такої програми є порушенням законодавства та спробою міських чиновників розпоряджатись коштами громади в ручному режимі.
 
«Підтвердження цієї мети є результат аналізу закупівель міської ради, зокрема, за фактами укладання Городоцькою міською радою угод із підрядниками не за економічною вигодою та спроможністю підпрядника виконати зобов’язання, а за якимось власними бажаннями чиновників. Також слід відзначити, що відсутність програми соціально-економічного та культурного розвитку є порушенням законодавства. Основним негативним аспектом відсутності вказаної програми є відсутність окресленого довгострокового плану розвитку міста, джерел фінансування, використання можливостей реформи децентралізації», – повідомляють у ГО.
 
«Як не дивно, але звіт мера про виконання неіснуючої програми депутати прийняли, а питання щодо можливих розкрадань бюджетних коштів, щодо яких проводиться досудове слідство, неефективність використання коштів, відсутність довгострокового планування розвитку міста, планів створення ОТГ та іншого жодним чином не піднімалось під час звітування. Фактично, місто й надалі залишилось заручником непрозорого способу витрачання коштів, так як програма соціально-економічного та культурного розвитку не прийнята, а галузеві програми прийняті лише на річний термін. Відтак констатуємо, місто Городок не знає напрямку свого розвитку, а громадяни не мають відповіді, в якому році дійде черга до ремонту їх вулиці, садочка, спортивного майданчика і т.д.», – наголошують у «Розвитку Городоччини».
 
За таких обставин, ГО здійснила аналіз виконання міського бюджету за 2018 рік та склала свій звіт про діяльність мерії Городка за 2018 рік.
 
«Відповідно до нашого аналізу, бюджету завдано збитків у розмірі орієнтовно 6 млн грн або 14% від його загального доходу. Чи дані збитки стали наслідком непрофесійного менеджменту або ж наслідком умисних дій, відповіді нададуть правоохоронці, які тільки за заявами ГО «Розвиток Городоччини» зареєстрували та здійснюють досудове слідство у п’яти кримінальних провадженнях», – повідомили активісти.
 
Бюджет. Звіт про виконання доходів. До загального фонду міського бюджету надійшло – 34,94 млн грн, або 103,0% від плану. До спеціального фонду міського бюджету надійшло – 4,43 млн грн або 26,0% від плану. План, згідно з рішенням міськради від 15.12.2017 №1217, становив – 17,02 млн грн. Субвенції з інших бюджетів: 2,6 млн грн – до загального фонду міського бюджету; 1,04 млн грн – до спецфонду міського бюджету. Гранти, міжнародна допомога, ін. – 0,00 грн.
Підсумок. Виконання дохідної частини бюджету не забезпечено. Недоїмка по спецфонду – 74%. Робота по залученню субвенцій незадовільна. Розміри отриманих субвенцій на рівні найнижчих в області. Робота по залученню грантів не проводилася.
 
Звіт про виконання видатків. За 2018 рік з міського бюджету було проведено фінансування видатків на суму 44,25 млн грн. Вільний залишок 2017 року, який перейшов у 2018 рік, – 8 млн грн. Невикористаний залишок станом на 31.12.2018, – 6,8 млн грн. або 15,8% від загального доходу за 2018 рік.
Підсумок. Видаткова частина бюджету не виконана на суму 6,8 млн грн.
 
3. Ефективність використання бюджету. 10,6 млн грн або 30% доходів загального фонду скеровано на утримання апарату міської ради (зарплата, нарахування на зарплату, ЖКГ і ін.) 4,9 млн грн або 11,5% загальних доходів – збитки бюджету, завдані нефаховими або умисними діями менеджменту міста, зокрема: 2 млн грн – збитки, завдані під час закупівлі робіт із капітального ремонту вул. Валової. 
Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2019/03/07/nache_ostap_bender_mer_gorodka_na_lvivshchyni_zvituvav_pro_vykonannya_1524641
>>

«Quadragesima. Символи орнатів Великого посту»

03.03.2019 08:59

Напередодні Попільної середи – дня, яким розпочинається Великий піст у західному обряді(цьогоріч 6 березня), у Львівському музеї історії релігії відкривається виставка «Quadragesima. Символи орнатів Великого посту». Її благословить Архієпископ Митрополит Львівський Римсько-католицької Церкви, Голова Конференції Римсько-католицького Єпископату України та Комісії Доктрини Віри Мечислав Мокшицький.

         На виставці представлять пам’ятки XVIII–XX століть: орнати, далматики, сто́ли, маніпули. Будуть предмети, які використовуютьв літургійному дійстві: бурси, вельони (покрівці).

         Організатори мали за мету розповісти про символи Страстей Христових, які зображено на літургійних тканинах, їхнє значення, пояснити що таке орнат, його кольорову гаму, види.

         Відвідувач ознайомиться з образною символікою усього земного життя Ісуса Христа – від його народження до Воскресіння. Цікавими є орнати, на яких зображеноосновні християнські символи: тайної вечері, зради Юди, арешту Ісуса, відречення св. апостола Петра, тортур, хреста омивання рук Понтієм Пилатом, Воскресіння, роздертої завіси Єрусалимського храму, інші. Привертають увагу зображення півня, меча з відрізаним вухом, списаЛонги́на, черепа, глечика з водою, тернового вінка. Окрім того, представлять відреставрований прапор товариства кухарів «Злагода» із зображенням Тайної вечері.

         На виставці «Quadragesima. Символи орнатів Великого посту»вперше експонуватимуться речі, збережені і надані курією Львівської Архідієцезії Римсько-Католицької Церкви в Україні.

         Доповнять експозицію живописні роботи Симона Чеховича, Едварда Лепшого, Алекса Владимирського з фондової збірки Львівського музею історії релігії.

         Відкриття виставки «Quadragesima. Символи орнатів Великого посту» 5 березня, у вівторок, о 16 годині.

         Куратор виставки – Руслана Бубряк.

 

                                                          Олена Малюга, науковий співробітник ЛМІР

>>

Душі моєї камертон

19.02.2019 09:30

Напередодні  Міжнародного дня рідної мови, 20 лютого, о 14 годині,  у Музеї-садибі родини Антоничів (філія Львівського музею історії релігії) поетеса Марія Тарас презентує збірку «Камертон душі моєї». Вірші – різні за тематикою і тональністю. Поетеса звертається до рідної землі, навколишнього світу, душею і серцем показує любов до народу, пише про події в державі. Є твори пронизані смутком, скорботою про стан природи, вражає й зачаровує інтимна лірика. 

У Музейній вітальні звучатимуть вірші Марії Тарас й у виконанні бортятинських школярів: «На життя не дивлюся з вікна», «Рідне слово», «Сивенька вчителько»,  інші.

На завершення зустрічі народний колектив села Гусакова Мостиського району Львівської області «Фольклорний переспів» під керівництвом Марії Тарас чаруватиме присутніх своїми піснями: «Столиця дитинства», «Завітайте до нас у Гусаків», «Я на весні зустріла тебе милий» (вірші Марії Тарас).

 

PS. Марія Тарас народилася і проживає у селі Боєвичах Мостиського району Львівської області (Орган місцевого самоврядування – Гусаківська сільська рада). Філологічну освіту здобула у Дрогобицькому педагогічному інституті (тепер – Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка). Тривалий час викладала у школі. Сьогодні завідує Народним домом у селі Гусакові і керує народним колективом «Фольклорний переспів». Але нестримний політ ще шкільної фантазії, поетична муза не полишає Марію Тарас донині. І як наслідок – вірші, які лягають на папір дивним мереживом.

                                                     Олена Малюга, науковий співробітник ЛМІР

>>

У Городку за хабар затримали брокера

31.01.2019 21:48

23232343

За 900 доларів обіцяла “вирішити” питання з розмитненням авто митний брокер з посту «Західний» Львівської митниці ДФС, що в Городку — Олена Чорна. Взяли жінку на гарячому, коли та якраз брала гроші.

«Обіцяла посприяти у пришвидшенні процедури розмитнення автотранспортних засобів, так званих «євроблях» за пільговим порядком. Гроші та речові докази вилучено з місця події. Встановлюються інші посадові особи причетні до розподілу коштів, отриманих як неправомірну вигоду», – кажуть у поліції.

Жінку затримали поліцейські, якраз коли вона взяла гроші у власника авто. Слідчі на території митного поста «Західний» провели обшук. Відкрити кримінальне провадження.

Допис про затримання Чорної опублікували у соцмережі. Дописувачі коментують, що за розмитнення авто брокери давно беруть гроші і не лише на львівських постах, але й в сусідніх областях. Ціна коливається від 350 до 1000 доларів.

«Авто при продажу в Україні тому такі й дорогі, бо крім ціни за саму машину, враховують ще й всі витрати при розмитнені. Інколи хабарі «по кишенях» обходяться, як половину вартості всього автомобіля», – пише Антон Яворський.

Джерело: https://www.lmn.in.ua/u-gorodku-za-habar-zatrymaly-brokera/?fbclid=IwAR0zof8wiikPMLu0AnTSvgmxc9Cxy-D9QGI5qoFpss2rt90MFMjuvG0dFRg

>>

Зображено: 1 - 10 з 96

1 | 2 | 3 | 4 | 5 >>

Пошук

© 2012 Усі права захищені.